Посестри. Часопис №122 / Кришталева горошина

Поклади мене в потоки,

У ріку – на сто днів – чисту,

Позмиває бруд допоки,

Вимиє пустоти свистом.

 

Щоб нічого не лишилось,

Окрім кульки із кришталю,

Що її прозора сила

У собі ховає далі.

 

Із цього боввана м’яса,

Слів, амбіцій, умозвершень

Зостається так нерясно –

Що вертається як решта?

 

Кришталева горошина

В світ покотиться, мов м’ячик.

Глянь крізь неї небу в спину –

То її й немає наче.

 

Та стоять на ній слони ті,

Що тримають цілу землю.

Шкіряться авта в гонитві,

Пил всідається на зелень,

 

Просякає шкіра димом, –

В течію вклади поволі.

Хай зостанеться єдина

Грудочка моєї солі.