Посестри. Часопис №121 / Пробити історію головою

Крізь нетрі сумнівів, крізь слова інших, крізь власні тексти пробирається людина до нового світу, освітленого новим світлом. Яким цей світ буде – не відомо, яке світло блисне в очі – теж не передбачити. Ми, наче стіну, пробиваємо історію головою, хоча нас до цього не призначено, нас цього не вчили, але це єдине, на що ми маємо сили.

Саме вірш Конрада Ґури дав назву цьому випуску. Нанизуванням рівнобіжних образів 121-й номер творить складну картину взаємозалежностей між активністю людини та динамікою навколишнього світу:

19 квітня 2018 формально
вимер також північний носоріг
і нікого з нас, поетів, не
попросили пробити історію головою.

Павел Лекшицький прямий і відвертий – він говорить до своєї країни, як до дружини, а до її історії промовляє – наче до історії людини, прозаїчної та приземленої:

Нині, Польще, я відпочину
за тебе. Не вистромлю носа
із-під теплої ковдри...

Мистецтвознавець Валерій Завершинський у інтерв'ю Олені Олійник доповнює складну картину, до якої наблизилися поети. Живемо в часі, що на очах руйнує, відбирає, приховує культурні скарби: «...Тема моєї роботи пов’язана з сучасним мистецтвом, із виставковою діяльністю. До речі, початкова тема була іншою, проте довелося її змінити з об’єктивних причин: у своїй аспірантській мав посилання на конкретні музеї, частина з яких наразі евакуйована або зачинена, а експонати вміщені до сховищ, тож поки що недоступні».

У підсумку Юлія Мусаковська міцно й точно ловить образ цього складного часу:

такі незручні, такі страшні вірші,
повні люті,
такі неполіткоректні
 
жодної в цих віршах краси,
жодної естетики
метафори зсохли й розсипались
не забуявши

Галина Ткачук пропонує рецензію на низку книжок, що є прикладами української та польської фантастичної літератури для дітей: «У цій статті я розглядаю три пари книжок, які з’явилися протягом трьох останніх років і стали помітним явищем у літпроцесі та медійному просторі обох країн. Усі вони потрапили до списків відомих книжкових премій, а чимало навіть здобули відзнаки. Книжки кожної пари унікальні та відмінні, втім, є у них певна побіність, акцентування уваги на якій дасть можливість виокремити певні важливі сенси».

Фантастичне оповідання Світлани Бреславської про передапокаліптичний світ, у якому дорослі виганяють із міста хворих на смертельний невідомий вірус підлітків, додає до попереднього есею сумної – і водночас обнадійливої ноти – в оповіданні є надія на відродження хворих. Утім, текст зупиняється напівслові і пропонує читачам самим додумати, що буде далі.