Посестри. Часопис №116 / Фестиваль «Фронтера» в Луцьку
Елла Яцута, засновниця літературної платформи «Фронтера»: Я думаю, що все нам вдається добре.Те, що ми собі планували, досягнуте. Прийшли й приїхали багато людей із інших міст, багато хто вперше в Луцьку, і вони говорять, це місто для них стало абсолютним відкриттям. Вони не очікували, що така подія може бути в нашому місті. Так усе склалося: хороші автори, добра програма і місце події – Окольний замок – це локація, яка відкрилася лише в 2022 році. І навіть погода вчора й сьогодні поблажливіша, ніж була попередні дні в Україні.
Наші показники трохи вищі за ті, які ми закладали в реалістичному прогнозі. Коли нам говорили, що о десятій ранку в неділю на стендап ніхто не прийде, а в нас на локації 600+ осіб – я вважаю, що це дуже ОК для фестивалю, а людей дедалі більшає. А друга річ, відвідувачі підкреслюють збалансованість програми. Є події, коли ти приходиш подумати, проаналізувати, а далі за драматургією тебе відпускають, дають тобі можливість усміхнутися, пожартувати. Потім – аукціон, будь ласка, витратьте свої гроші для Збройних сил України, а потім подумаймо знову, і наприкінці – концерт. Балансування між літературою, музикою, сміхом і думкою вдалося, люди це помітили, їм це сподобалося. А що нас як організаторів особливо тішить, це співпраця з бізнесом на всіх рівнях: хтось готував унікальну продукцію для фестивалю, хтось допомагав із брендуванням, хтось виготовляв сумки, хтось чашки, інші спеціально під фестиваль робили свої розкладки, хтось долучився певною послугою, хтось зробив нам усю промоцію.
Це той момент, коли бізнес сказав: «Добре, ми повірили в цю ідею, ми готові включитися й дати вам те, що ми можемо». І люди це оцінили, це дало негайний ефект. Коли нам усі говорять, що порівняно з попереднім фестивалем вони не очікували такого масштабу і це суттєве зростання, то я вважаю, що це дуже добре, адже ми просто не мали права зробити гірше. А зробили краще.
Ми очікували, що буде більше моментів підозри з боку іноземних гостей: чи безпечно їхати в Україну. У нас двоє головних гостей із Польщі: це Малґожата Реймер, яка написала книжку «Болото солодше за мед» про комуністичний режим у Албанії, та поетка Юлія Федорчук, лавреатка премії Віслави Шимборської. Приємно, що вони долучилися до наших дискусій, що вони говорять і про тиранію, і про війну, вони артикулюють ті речі, які нам важливо сьогодні почути й проговорити. Важливо, що вони не відчувають дискомфорту через те, що говорять іншою мовою, і це дуже класно. У нас присутні журналісти з Польщі – це Ришард Купідура, який зацікавився зробити матеріал про фестиваль, перекладач української літератури Марцін Ґачковський із «Польського радіо», ваш портал «Посестри» зацікавився. Ришард також буде робити репортаж і про театр «Гармидер», і це чудово, адже ми хочемо показувати не лише «Фронтеру», але й тих класних митців, які в нас працюють і творять культурне середовище міста.
Юлія Федорчук, письменниця: Я вражена місцем, під враженням від громадськості, яка чисельна та дуже залучена в події. Я вражена, що цей фестиваль узагалі відбувається, що присутня така життєвість і упертість, щоби книжки жили й не доводилося віддавати все на поталу однієї теми чи справи. Елементом свободи є свобода говорити про різні речі, адже людське життя надалі триває в усій його складності. Я сьогодні буду говорити про це під час виступу «Навіщо поезія?». Для мене цей фестиваль – це чудова нагода зустрітися з людьми, приїхати до України, побачитися й обійнятися з друзями.
Малґожата Реймер, письменниця: Я вражена енергією людей, які мене оточують. Тут усі дуже щедрі, дуже відкриті, дуже радісні. Щедрі, якщо йдеться про матеріальні речі і про інтерес до пізнання іншої людини. Вражає факт, що тут, на цій сковорідці під спекотним сонцем, присутні люди, які слухають і приходять на кожну зустріч, а я можу зустріти своїх українських читачів, поговорити з ними й довідатися, що їх цікавить найбільше.
Я маю нагоду порозмовляти з письменниками з України – і це надзвичайно цінне для мене, адже в цій професії, що повна зневіри, розчарувань, такого роду зустрічі, по суті, є найважливішим двигуном нашої діяльності – це єдиний сенс цієї роботи. Зустрічаєшся з людьми, пізнаєш їх, і починається обмін, пізнання чужої перспективи, відкривання себе іншій людині. Для мене це особливо важливо, адже я в Україні вперше за п’ять років, а кожного разу, коли я приїжджала в Україну, зустрічала колег, які пишуть, захоплювали розмови з ними про їхній досвід. А тепер історія жахливо все ускладнила, але наш енергетичний обмін став важливіший, ніж навіть десять років тому. Ми потребуємо одне одного набагато більше, ніж раніше. Поляки потребують українців, і українці потребують поляків. Ми потребуємо розуміти одне одного. Такий фестиваль для того й існує, щоби ми розуміли одне одного краще й обмінювалися історіями та енергією, а як два народи – щоби росли.
Ришард Купідура, перекладач: Враження накопичуються, і вони про те, наскільки важливо проводити такі заходи. Це справжня дипломатія, це справді важливо, особливо коли ми перемикаємося на режим марафону: це означає, що гасло «Давайте після війни…» неактуальне, воно зовсім не на часі. Це означає, що ми повинні говорити про все вже тут і зараз, зокрема про сусідські, міждержавні відносини.
Нам треба зберегти можливість постійного спілкування. Якщо ми не говоритимемо між собою напряму, ми отримаємо купу якихось посередників – чи це будуть соцмережі, чи, не дай бог, кремлівські пропагандисти – і ми програємо. Я в цьому плані залишаюся оптимістом: якщо ми збережемо безпосереднє спілкування між українцями й поляками, то в нас буде все добре. Я повинен говорити сьогодні про те, «хто буде гучнішим», чий наратив буде домінувати. Я би сказав, що це більш соціологічна, політологічна тема, але культуру тут теж не можна оминути. Оскільки це в першу чергу літературний фестиваль, то й моя перекладацька діяльність, сподіваюся, матиме значення. Я бачу стенди з письменниками, яких я перекладав польською, і які тепер служать у ЗСУ. І це приємно та зворушливо.
Юрій Матевощук, письменник та військовик: Мені дуже бракувало такого спілкування, я давно не був на таких імпрезах, уже понад два роки, може й три. Це можливість побачити своїх людей, своє оточення, поспілкуватися. Я активний слухач усіх подій, хоча й звик їх радше модерувати. Тепер я тішуся від того, що слухаю своїх колег. Фестиваль організований на найвищому рівні, все дуже комфортно для відвідувачів, усе продумане до деталей. Коли лише час від часу повертаєшся до цивільного життя, ти не можеш звикнути до факту, що в Україні війна. Люди повинні, повертаючись із виконання військових завдань, перемикатися, але, з іншого боку, ми мусимо пам’ятати про підтримку Збройних сил.
