Посестри. Часопис №112 / Зрівнюючи реальності

Ми – в різних світах: кожен і кожна замкнені у власному просторі, засипані своїми спогадами, сподіваннями, але тремтливо віримо в спільність, у зв'язок, у порозуміння. Чи людина далеко від нас, чи поруч, які б ракети не летіли, які би дрони не туркотіли в небесах – страху немає, ми все одно разом.

Непростий і водночас простий спосіб висловити найголовніше – близькість та співпереживання – обрала Ірина Цілик:

Та щоночі підходить вода аж під горло,
і я стаю дибки,
обертаюся на загату,
стримую своїми непоказними грудьми
буйну повінь мулького страху,
аби врешті не розплескати,
не поділитися ним із тобою.

 
Вранці після бурі
на моєму ліжку можна знайти
мертву рибу,
сирий пісок,
уламки планів на майбутнє.

 
Але потім ти пишеш:
«Привіт! Я вже п’ю каву. А ти?»
І я ставлю турку тремкими пальцями,
зрівнюючи реальності.

Альбіна Позднякова виразно проказує щоденну мантру людини, яка не боїться, стоїть і непоступливо триває:

«Як там?» «Та добре. Бомбили, але у нас всі цілі.
Я собі вклалась у ванній, а дідо – у коридорі.
Гупало сильно вночі. Я собі ковдрочки звідусіль
В ванну постягувала й була, мов королівна,
Та, що горошину мала й перинок гори.

Присутність людини в поетичному краєвиді вірша Конрада Ґури раптом обертається летальним випадком: той, хто володіє мандатом на комунікацію, падає саможертвою, і кому ж припаде оновлення тексту, в якому образи зависли строкаті, наче наповнення сміттєвозів? –

Що перепишеться по той бік світла,
на якому стали водії сміттєвозів і
без того сліпі? Чи обернеться номінал 
у злиток? Не знаю. Мій оповідач вчинив 
самоспалення. 

Олена Олійник розмовляє з Войцехом Орнатом – власником і співзасновником видавництва «Austeria». Ірина Феофанова в новому оповіданні зачіпає непросту тему появи людини, яка теж суголосна проблемі всього випуску. Досвід боротьби за життя – під час війни, але не на фронті зі зброєю, а в медичному закладі з пробіркою, з котрої новостворена людська істота повинна потрапити до тіла своєї майбутньої матері.

Артур Рудзицький пропонує есей «Ессад Бей». Будучи багатогранним і суперечливим, Ессад Бей репрезентує перехід не тільки між Сходом і Заходом, між Європою й Кавказом, між арабським і єврейським світами, він більш точно представляє перехід із учорашнього світу у світ сьогоднішній, перехід, який усе ж показує певний зв’язок із минулим. Багатокультурність уродженця Києва вражала.