Посестри. Часопис №112 / Сполучені посудини

Ми з тобою – сполучені посудини.

Скільки в мені любові, стільки ж буде і в тобі.

Скільки спокою в тобі, стільки ж і в мені буде.

 

Але от яка проблема,

ти у війську, я в Києві,

і під час війни закони фізики не діють.

 

Відтепер

я дірява непросмолена шлюпка,

тріснута порожня ваза,

надщерблена чаша Ґрааля, з якої ніхто не п’є.

 

Мені страшно залити тебе слізьми,

і тому все тріщить і розпадається

тихо,

непомітно для інших 

скрапують дні.

 

Та щоночі підходить вода аж під горло,

і я стаю дибки,

обертаюся на загату,

стримую своїми непоказними грудьми

буйну повінь мулького страху,

аби врешті не розплескати,

не поділитися ним із тобою.

 

Вранці після бурі

на моєму ліжку можна знайти

мертву рибу,

сирий пісок,

уламки планів на майбутнє.

 

Але потім ти пишеш:

«Привіт! Я вже п’ю каву. А ти?»

І я ставлю турку тремкими пальцями,

зрівнюючи реальності.

 

2022