Посестри. Часопис №111 / Бурштинове колесо

Ти приходиш щодня, хоч ніколи не йдеш,

Ти заповнюєш простір перейдених меж,

І що більше Тебе, то повніші світи,

На безлюдних планетах німують моря.

В бурштиновому колесі кільця світил

Для галактик своїх в хороводі горять.

 

Я шукала, хто більше за Тебе рече, –

Та немає такого у світі речей.

Тільки крок Твій у кроках і голос в словах,

Ніжні пальці Твої в коси світло кладуть,

В бурштиновому колесі крильця мурах

У польоті до Тебе тамують ходу.

 

У любов потрапляють, немов у бурштин,

Наче в ласку Твою, що не знає частин,

Ніби в морі холодному струмінь тепла,

Щоб спинити безглузде метання роїв.

В бурштиновому колесі кузка мала

Обертається разом із рухом Твоїм.

 

Тож приходь, і не йди, і щодня прибувай.

Біг від Тебе є біль, біль до Тебе є рай.

Як заплаче сосна, затопивши весь вік,

То смола скам’яніє у сферу, й тоді

В бурштиновому колесі, втративши лік,

Збережемось для Тебе в любові твердій.