Посестри. Часопис №107 / «візьми собі сотню чи більше…»

візьми собі сотню чи більше

подякуй усім небесам

за душу що продана віршам

ядучим найкращим найгіршим...

дитино я вб’ю себе сам

 

з буремних столиць до околиць

з околиць до рідних столиць

за все що пробачив й накоїв

невистачить жодних набоїв

не вимолиш в сотень спідниць

 

твої небеса – а чиї ще?

твої безнадійні сліди

поете спустися до тиші

придбай собі десь попелище

і йди

 

нам було показано – дякуй

а інше – не нам тож пробач

прибий свої вени до цвяхів

залиті цистернами дяки

у винах вишукують плач

 

і хто тут зуміє відчути

на триста гектарів журби

вітчизну яка для спокути

любов яку не перебути...

придбай попелище і йди

 

од відчаю ніби од злості

повз кимось розламане ми...

бувайте непрошені гості

найбільше хотів високості?

у небо тікають дими