Посестри. Часопис №105 / Того дня ніхто не загинув 

Щоб ніхто не загинув. Щоби ніхто не відходив. Щоби хтось з'являвся... Проста біологічна арифметика про приріст, збереження, виживання та розвиток. Коли у світі святкують Великдень, ми також робимо переоцінку заради майбутнього. Наш клаптик світу повинен рости, не нищитися – щодня та щосили.

«Лазар воскрес» – промовив ліричний персонаж Олафа Клеменсона у віршів, яким відкриваємо випуск нашого часопису:

того дня ніхто не загинув ані серед військових ані серед мирних
                                                ніхто нікуди не відійшов отака статистика… втрат не було
але й про воскреслих офіційні спікери не сказали нічого…
ніхто нікуди не відійшов
ніхто начебто і не повертався…

Мінімалістичні, але вкрай точні вірші Александри Данчишин перевертають свідомість точковими прицільними ударами:

...коли пʼяні кати засинають
тікає разом із сином
село увесь час окуповане
вона не може повернутися
не може поховати чоловікове тіло
не знає чи колись повернеться узагалі
одначе не продасть будинку
його спорудив чоловік

І з якою ж силою мріємо про знову чистий обрій, про ніч без повітряної тривоги, про день без транспорту, що везе в останній шлях полеглих на фронті. У Великодній час найбільше мріється про блакитне небо, про склянку чистої води, про лікувальну тишу:

вірші прогіркли прогіркли усі слова якими говориш
якими мовчиш зцілює думка що все проминає і це мине
зцілюють тихі обійми зцілює чийсь делікатний дотик
до плечей і до рук

зцілює дощ зцілює квітка розквітла після дощу
зцілює тиша

(Богдана Матіяш)

В інтерв'ю з Остапом Українцем Олена Олійник розпитує письменника про його творчий шлях, орієнтири і професійний бекґраунд. Остап говорить: «Ні, я не автор сучасної доби. Мені подобається досліджувати історію, яка в певний спосіб може до нас промовляти сучасністю. Я не вважаю, що історія розвивається по колу чи спіралі. Але в ній багато такого, що вже відбувалося і що може стати для нас дзеркалом сьогодення, дати відповіді на теперішні виклики». 

«І я зрозумів – настав Великдень...» – написав Павло Тичинав одній із найпронизливіших своїх книжок. Про поета і його текст у нарисі "Половина саду квітне...» розмірковує Степан Процюк. 105-й номер також традиційно має прозове крило – цього разу це уривок із історичної повісті Ірини Даневської «Державець Регіомонта Богуслав Радзивіл». Завершуємо номер класичними піснями Яна Кохановського у перекладі Петра Тимочка.