Посестри. Часопис №105 / «кажуть літо Господнє не говорять про осінь про весну...»

кажуть літо Господнє не говорять про осінь про весну

мовчать про Господню зиму

лише тепло і м’яко кажуть про Боже літечко

 

літо Господнє вже тут тихо ввійшло коли запала ніч

і заки ще не світало розплакалось

це його перша рана рвана й глибока

а скільки їх іще буде поки воно триватиме

скільки їх буде поки Господнє літо добіжить до кінця

 

тиша була на ранок зіщулена тиша

ніхто не сміявся все вражено стихло

тільки півонії підносили пишний цвіт і дивувалися

де зникла радість а іриси й жасмин спершу пахнули млосно

так як завжди а тоді злякані перестали пахнути

 

подивіться на все подивіться співали птахи

скільки краси довкола може вона вас зцілить

 

день був прозорий і довгий

ми більше мовчали ніж про щось говорили

 

аж надвечір на вулиці вийшли діти стали грати в м’яча

перегукувались про щось часом сміялися

аж надвечір знов почали гавкати пси

надвечір несміло стали пахнути квіти

 

літо Господнє тихе й повільне пахуче і млосне

зціли нас залікуй наші рани виведи нас зі смутку

нехай радіють люди й звірята поміж квітів дерев

і високих трав нехай ні злу ні тривозі не буде тут місця

 

розплющую очі ніби з глибокого цілоденного сну

настало літечко