Посестри. Часопис №102 / Sister, walk in the air

уся ти – стіна і пам’ять довершена незнищенна

пошрамована іменами живих мертвих ненароджених

у домі твого голосу вони звивають лагідні гнізда

                           ніколи вже не самотні ані нічиї

попри біль щоденний біль втрати білий сліпий біль

         (він щодня ховає тебе під собою) щодня оживаєш на заклик:

          – Сестро, іди і дивися!

ось змія сонця гріється на руїнах твого дому

ось сорочка твого тіла мережиться отворами від куль

Сестро, сестро... але ти піднімаєш коріння,

кладеш у кишеню сина, малий тракторець і хмари-ягнята,

що сохли над домом (допоки він був, значить, є)

ступаєш повітрям тримаючись лише за голос

мільйонів сестер, що бачать і чують щодня

стоять на воротах життя, тримаючи смерть за ланцюг

серед них і твоя рука

      невидима і непохитна

твій голос

         твоя робота:

Сестро, іди повітрям

немає нічого

що ти не могла б подолати