Посестри. Часопис №10 / «Кошлаті хмари — втомлені вівці...»

Кошлаті хмари – втомлені вівці,
котрі з чужої пливуть планети…
Повії гріються на зупинці.
Хоч як зігрітись від сигарети?

Ідуть спортсмени до магазину,
на службу строєм – ідуть солдати.
Ми всі потрапили у цю зиму,
щоб, ніби книгу, її гортати.

Радіти снігу, який кружляє,
немов закохані – безтурботно.
За тих, кого серед нас немає,
хто зник у віхолі незворотно.

Птахи сідають на пальці кленів,
без жодних позначок розділових.
Повії дивляться на спортсменів
і відвертаються від військових.

Зривають маски – комедіанти.
І ні причетності, ні тривоги.
І ранок – наче бліда троянда –
летить під ноги.