Посестри. Часопис №233 / ritenuto
пам’ятаєш як влітку земля була велика і спритна
здавалось ніхто ніколи на неї пальта не пошиє –
а сніг пішов
відтоді ми встигли серйозно перехворіти
і в шари цупкої вовни закутати шиї
земля була така голосна запашна аж млосно
аж боляче часом було наступати
хотілось у небо шубовснути
а тепер повітря стерильне ним можна мити волосся
і надворі тихо наче в кімнаті оббитій повстю
а тепер кожен собі намостив як умів барліг
вибудував довкола себе фортецю з шарфів
хай ліпше сонце щодня било б мене навідліг
ніж занурюватись у цей час вицвілий тьмяний наче архів
але ж ти знаєш Деметра колись одужає від депресії
нам треба якось до того зуби зціпивши протягнути
я буду час від часу робити тобі недоладні компреси
а ти виринай час від часу з цього глобального ritenuto
