Посестри. Часопис №224 / сукровиця

це стається завше зненацька

аякже

ніколи не вгадаєш я́к вона з’явиться

єдине відомо точно

коли вона витекла в море на одному півострові

далеко не вперше – ні

коли уперше, ніхто достеменно не знає

 

та й не востаннє

це трапилося у рік троянського коня

рана розійшлася така велика

що зяяла великим урвищем біля узгір’я

місяць

рік

десять

без кінця-краю

 

у кожній краплі

цього відлуння крови

присмак розбитого скла

впивайся, впивайся ще в білі скелі

під градом гранатових зернят

і рана колись стиснеться до скоринки

 

слово багато важить, кажуть

о так – правду кажуть

навіть коли рани уже задавни́лися

одне слово може бути еталоном болю

 

скажеш «Крим»?