Посестри. Часопис №203 / «чорна бинда немов чорна сажа...»
чорна бинда немов чорна сажа
затуляє повіки та очі
ти мовчиш ти нічого не кажеш
і нічого нічого не хочеш
народилась у землях кривавих
і у цих же місцинах зростала
і пашить твоя пам’ять як трави
і тече ніби крига розтала
ти до болю звертаєшся брате
хто первинний із вас – невідомо
кровообіг щоденної втрати
краєвиди кривавого дому
там куди цілувати хотіла
і куди притулялась раніше
вчора блиснуло і прилетіло
і в долоні насипало вишень
племенам назбирала майбутнім
щоб живилися і пам’ятали
щоби знали як ріжуться кутні
як свідомість хапати вустами
як любити таких же тутешніх
як тримати себе за пролите
за усі облюбовані межі
за усі хромосоми й століття
пломениш у ландшафтах червоних
покоління шумлять мов пейзажі
ніби крапка над і ніби вогник
світла дівчина посеред сажі
