Посестри. Часопис №196 / «я кричу – а війна не спиняється...»

я кричу – а війна не спиняється

я кричу – а війна не спиняється

я кричу – а війна не спиняється

все дзвенить

все летить в тишині

 

залізні дівчата не ламаються

залізні дівчата не ламаються

залізні дівчата не ламаються

усміхаються ніби ляльки

 

вилітають в осонцені вулиці

у сукенках з важкої броні

вони б'ються сміються цілуються

і лишаються завжди одні

 

вони йдуть в найлютіші баталії

мов на блиск у грозу на маяк

закривавлені чорні поранені

тільки серце пробити – ніяк

 

я кричу – а війна не спиняється

я кричу – а війна не спиняється

я кричу – а війна не спиняється

ані звуку не дам тишині

 

залізні дівчата не ламаються

залізні дівчата посміхаються

залізні дівчата підіймаються

хай із болем навіки одні