Посестри. Часопис №196 / «Коли ти йдеш до мене по воді...»

Коли ти йдеш до мене по воді

легка як ліс

як сон тривка незрима...

 

так сторожко згинатимеш коліна

так ревно підібгаєш сорочки

 

я бачив корінь світу

у воді

він схожий на твої розвиті коси

глухе його тривожне стоголосся

не виб'є навіть камінь з голови

 

коли ти йдеш до мене по воді

бо віриш

бо шукаєш наші лиця

дивись у дно

у корінь

 

тільки сниться

мені

тобі

 

коли ти йдеш до мене по воді

ти вище

ти щодень нестерпно вище

 

ти – тишина

ти – птиця

тонша

інша

 

твоїм рукам вже не топити лід

а грудям набирати білизну

 

що далі – коли ти про все забудеш –

що далі – коли я про все забуду –

звільнюсь?

засну?

 

і вознесеться лід мов бог

і ти

немов царівна

ніби казка давня

востаннє

кожен раз іди

востаннє

по воді