Посестри. Часопис №189 / Кулон-сердечко у яремній виїмці

– Воно постійно перевертається догори дриґом, – сказав він, поправляючи срібний підвісок-сердечко на її шиї.

– Як моє життя, – усміхнулась вона. Їй подобалось, що він торкнувся її шкіри. Їй подобалось, що він помітив цю дрібничку.

Насправді дрібний кулон-сердечко у яремній виїмці ніби жив власним життям. Перевертався, з’їжджав убік, іноді вона знаходила його на спині. «Треба було купувати на довшому ланцюжку», – часом говорила власному відображенню у дзеркалі в коридорі. Але забувала, що всі зміни кулон-сердечко переживав разом із нею: коли вона жадібно ковтала воду після пробіжки, коли витирала піт серветкою, коли плакала.

Кулон жив в унісон, фіксуючи кожну зміну/ вібрацію/ шторм/ затишшя усередині та ніби демонстрував їх світові ззовні: «Гляньте, не говорить вона, скажу я».

Вона не здогадувалась, тому поспіхом пальцями поправляла сердечко, вертала його на місце та наказувала жити так,

я к  м а є  б у т и.

Я к  м а є  б у т и  вона зазвичай не знала. Тому в окремі моменти лютувала, в окремі боялася, в окремі раділа. Як от зараз. Як от зараз тішилась, що він помітив і торкнувся. Хотіла запам’ятати цю мить, тому навіть кинула швидкий погляд на екран мобільного. Сімнадцята двадцять три. Третє червня. Заряд батареї вісімдесят вісім відсотків. Останнє – зайва інформація, але «Дві вісімки – мов вічність», – підозріло виринуло у голові, і вона відразу відігнала це нове-знайоме відчуття.

Бо чудово знала, що такі моменти минають. Моменти, котрі люблять називати особливими: коли не лише вона помічає незручну рису свого серця, не лише вона торкається пальцями його сріблястої поверхні. «Це все мине», – думала вона і усміхалась.

– А мені подобається, – сказав він та перевів погляд із підвіска на її обличчя.

«Це все мине», – продовжувала повторювати подумки, і натомість допомагала йому поправляти сріблясте сердечко у яремній виїмці на власній шиї. Чи радше не поправляти, а просто торкатися. Бо приємно, бо радісно. Бо навіть смішно, як звичайні, для більшості непомітні предмети стають причиною миттєвостей, заради яких ми живемо.

Навіть якщо ці звичайні предмети – неслухняні срібні кулони-сердечка у яремній виїмці на шиї. Особливо коли вони.