Посестри. Часопис №178 / «Ходить бузьок по долині...»

Ходить бузьок по долині –

згадки видзьобує.

Скоро жодної не лишиться.

Екран часу розгладиться

і вибілиться як полотно,

на якому ані хрестика, ані риски –

пиши що хочеш.

 

Новий початок історії.

 

Бузьок пальпує зниклі цивілізації.

Тут їх, як зір у небі –

Росте з них пирій і троща,

Боже тіло і м′ята,

крапельки крові центурії...

 

Висока трава та масна,

шепоче щось – не розібрати:

тайну нашу стереже від Бога,

котрий нас якогось чорного разу

взяв та й забув.

Лиш бузьок її вислуховує,

але перекласти не може

на мову гортанного заклику:

Вертайтесь додому!