Посестри. Часопис №173 / Казка про їжаків

Ти пишеш мені про одного прирученого їжака,

який закохався у рисову щітку.

 

Замкнений в чотирьої стінах, він знайшов того,

хто наче він і одночасно не він, інакшість і спорідненість.

 

Скільки він навколо неї натупцював, перш ніж зрозумів,

що інакшість має нездоланну перевагу.

 

Скільки ж ми тупцюємо один навколо іншого,

спочатку зачаровані навзаєм дикі їжаки,

 

потім часто зі злістю, що той інший

глухий до нас як річ. Або самі

 

глухнемо й дерев’яніємо. Тікаємо.

Хіба що зненацька відчуємо: це мій справжній їжак,

 

з яким я хочу колувати, хоча б і безпорадно,

між тим, що в нас схоже, і тим, що відмінне.