Посестри. Часопис №168 / Досніданкові роздуми, тобто Передсмак дурості

Мій мозок це шапка гриба,
а спинний мозок — це його ніжка.

Людина закінчилася раптом
із появою письма

Я думав, що гелікоптер летить,
а це на екрані муха сидить…

— - —

стерлась тирса на дні
ока і ґедзь
навалив точно
ще й у повіку,

але що мені тут –
пташка померла,
ми закопали
її
в пил, в шутр,
шпателем,
як

ШАМОТАЛИ В МИСЛЯХ МИШІ
а
Лайконік валив у даль
(надалі две
рі дрижать)
лев хопт
рев це лев
між ще
п,
я наче гекон на сонці,
СВІТ ПІД ПЕРИНОЮ БАР ПАР
і не знаю
чи Гончаров Обломова,
чи Обломов Гончарова,
ах ця культурна пам’ять, чи хтось бачив худого кухаря?
коли раптом
трос-тріс, зворот трави,
гук-скрип, жаль
що несправний телевізор,
зроби мене залежним,
врешті, як бажаєш
навіть урожаєм
а
щоденно не
вантажу ігри
зомбі бігло
стисненим ротом
все у снігу
поезія отупіння
поезія корпо

поезія зайобу
до побачення/похорону

хор холер

[пил ксьонжки
як дзиґара]

— - —

Запав углиб сну,
але зараз
наяву…