Посестри. Часопис №158 / Пунктуальність

вода відступила
і прибережна верба міцно вчепилася за суходіл

 

на цьому березі колись я писав вірші
про своє загублене серце
про списи кохання
котрі впивалися в його червоне м'ясо

 

тепер коли я повернувся з війни
і годую хлібом качок
так дивно згадувати те
що колись здавалося коханням

і сонячні промені губляться між уламками
моїх сновидінь

і листи від комбата я складаю у темну шухляду відчаю

найкращі загинули
інші – отримали посади у міністерстві оборони

перемога неможлива
поразка не варіант
моя країна топчеться по глиняній землі
і просить про порятунок

дві тисячі снарядів
кількасот далекобійних ракет
хороший привід для радості

 

у звільнених містах
пахне відчаєм і смертю

 

ніхто не придумав як жити далі
ніхто не відкрив небесні шлюзи

солдати мають державні пільги
на землю продану в кредит
на повітря яке не належить нікому

 

давай купимо кави і поговоримо
пишу я своїй випадковій подружці
вона відписує: ок
і я йду на зустріч

 

мертві солдати
ніколи не спізнюються