Посестри. Часопис №151 / «Ослінчик візьме, компоту, в пригорщу аличу...»

Ослінчик візьме, компоту, в пригорщу аличу

І підпирає мужицькими плечима старий пліт.

Дідові рідко було до сміху, рідко до плачу,

Аж тепер на старості оглянувся дід на світ.

Хтось кивне йому «добрий вечір» і далі йде,

Аж поки не стане цяткою десь у кінці вулиці.

Дід не зводить свій погляд із пишних дерев,

Що гіллям одне до одного туляться-туляться.

Ненатулився за вік. Ненагорнувся. Одинак.

Горне ціп'ятко, гладить кота, обіймає собаку,

Цьомає морду кролячу, як той розпашілий юнак,

Старий же, як світ, а любові спраглий однаково.

Дивиться в небо: хмарка на хмару не схожа!

До сонця кривиться, ловить носом проміння.

Добрий вечір, діду, – гукає звіддаля перехожий.

Старий усміхається, є ще в старого жевріння.

Ходи-но сюди, – каже, – покажу тобі пташку!

І той чоловік перехожий йде, старий бо кличе.

Вдає, що не бачив таку пернату, йому не важко,

А дідові радість. А дідові усмішка на обличчі.

Перехожий піде, а дід спомина, як звався.

Згадує-згадує, ну звучало ж ім'я в розмові!

Махне рукою, дідько з ім'ям, важливіший спогад зостався

– Кілька хвилин уваги. Кілька хвилин любові.