Посестри. Часопис №143 / Липень

Сьогодні раптово сховалося серце 
й поснули пальці 
 
Борсався з туманом 
і нічого не відчував 
 
Ні дна човна яким бавиться хвиля 
ні зеленої лапи ялини 
не відчував 
 
Спробував читати чужі вірші але бачив тільки жаль 
подумав було читати історичні книжки але яка ж історія 
нема ніякої історії і не було ніколи 
замість історичних книжок друкуйте чорнильні плями 
 
Ми завжди жили в казках 
я до прикладу виріс із яблуневого зернятка 
 
Лежу горілиць 
але ніхто не нап'ється з очей моїх 
ні птаха ні корова ні пес-приблуда 
бо сьогодні сховалося серце й поснули пальці 
як у цей день налаштувати гітару 
як у цей день співати 
 
Вириваю язик свій 
і кидаю в небо 
бо сьогодні найбільше хочу говорити 
але слова тепер не мають значення 
 
Не треба нічого все ясно й так 
бо серця нема 
а може ніколи й не було 
просто віриш книжці з анатомії 
а сам живеш у казці 
 
І пальці тепер як олівці із загубленими стрижнями 
як бджоли що вжалили вперше й востаннє 
 
А серце 
що серце 
порожня каструля 
дзвенить при кожному необережному рухові 
а зараз і воно сховалось 
 
Навіть липень тепер який 
не читає тобі твоїх улюблених поетів 
навіть не говорить до тебе 
забирає людей 
забирає пальці 
забирає серце