Посестри. Часопис №130 / Ягня. (Із циклу «Інша вість про радість»)

Захлинається серце покірне й німе мов ягня

І нічого не просить – лиш сліпо вдивляється в тишу

І нічого не хоче – лиш дише все ближче і глибше

І ніколи не плаче – лиш воду сліпу відганя.

 

Підніми мою душу як камінь з дороги і тьми

Щоб ніхто не спіткнувся не втратив ні шляху ні цілі

Щоби проща тривала щоб всі ще живі і ще цілі

Підійми мене Господи – кожного з нас підійми.

 

Світло сходить мов риба крізь різьблення теплих долонь

Омиває й наповює й змінює – та не минає

Не мини цих ягнят які більше не знають ніж знають

Між водою і тьмою де тиша стоїть як огонь