Посестри. Часопис №121 / Проступки
Звідки ти знову взялася, думаю тільки
про цілого воза щастя, якого ти припаркувала
у мене під домом, тільки-но сюди приїхала.
Ти змінила колір очей, зачіску, паспортні
дані. Значно спритніше,
ніж раніше, ти перетинаєш кордони
пристойності, а місце твоєї реєстрації,
здається, ближче, ніж досі мені відомі
координати будинків, які я встиг
визнати зруйнованими дощенту. А втім,
нічого не змінилось у справах тутешніх:
та сама сила звабила тебе цим містом,
цими вуличками, сліпими й вузькими,
про які принагідно згадують поліцейські чинуші;
та сама, що й завжди, симетрична у відповідях надто
рідко, потреба, для якої у своєму
словникові поцуплених висловів
Сафо чи Посвятовської
віднаходиш хорошу метафору, котра,
як ти припускаєш, усе прояснює
та виправдовує скоєні гарячково
проступки серця, штраф за котрі
доведеться нам краще раніше, аніж ніколи,
виплатити із відповідними відсотками.