Посестри. Часопис №119 / Уривок із драми «Безіменний твір. Чотири дії досить прикрого кошмару»

ДІЯ ЧЕТВЕРТА, ЕПІЛОГУВАТА

Площа перед в’язницею. Стіна в’язниці, кольору світлої охри з білими смугами, йде під гострим кутом до лінії, паралельної рампі, в кутку сцени. Заґратована брама. Ліворуч кут будинку біля самого пандуса в тіні. Світанок. Неба не видно зовсім. Воно відбивається лише у вікнах в’язниці. Чути далекі залпи кулеметів і дуже далекий безперервний гуркіт артилерії. Ліворуч перед в’язницею стоїть натовп. Праворуч теж кілька людей. Найрізноманітніші костюми впереміш. Кольори дуже яскраві. Переважає зелений, карміново-червоний і фіолетовий. Рідше синій. Повна відсутність жовтого і яскраво-червоного – кольорів. які відрізняють в’язнів. Посеред площі стоїть ліхтар, який горить жовтувато-зеленкуватим світлом. Біля воріт двоє охоронців відштовхують тих, хто підходить надто близько. На передньому плані в натовпі ліворуч: Княгиня, Баронеса, Бльодештауґ, Клодестина з Зосею, служниця Ружі, І Гробар і Ґіртак, одягнені, як у третій дії.

І ЖІНКА

О, Боже! Коли вже їх відпустять!

І ЧОЛОВІК

Кажуть, що замок уже захопили медували. Ними керував сам Ґєрс.

ІІ ЖІНКА

Замок захопили, а сам князь Падоваль сидить під замком за медувалізм. О, бачите стару княгиню Барбару – там. (показує пальцем ліворуч) Вона чекає на свого сина, разом із нами.

ІІ ЧОЛОВІК

Його лише вчора замкнули. Кажуть, що папери ще не прийшли.

І ЖІНКА

У нас завжди так. Папери йдуть повільно, іноді повільніше, ніж тече людське життя.

(Із воріт в’язниці виходить офіцер гвардії).

ОФІЦЕР

Папери прийшли. В’язні вийдуть за дві-три хвилини. Можу повідомити, що замок здобуто. Наші війська ведуть переможні бої за східним шосе з корпусом графа Мюнстерберґа, який прийшов на допомогу князю. Перемога неминуча. Хай живе пам’ять Йоахіма Мєдували. Хай живе Нова Теократія!!! Ура!!!!

(Досить слабкі вигуки в натовпі).

БЛЬОДЕШТАУҐ

Я фатально стурбований. Як міністр охорони здоров’я і мистецтва, я сьогодні не маю чим зайнятися, як зазвичай люди цієї професії в часи переворотів, і я передчуваю найгірше.

ҐІРТАК

Правильно, лікарю, над усім цим є невеличка хмаринка. Ви ще побачите дивні речі.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Мені не подобається поведінка найнижчих верств. Це основний матеріал революції.

ҐІРТАК

А я просто у захваті від їхньої поведінки. Медували довго не протримаються.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Тихіше! А ти хто такий?

(Натовп прислухається до розмови).

ҐІРТАК голосно

Хо, хо, докторе! Такі речі не вирішують так «між собою», так між іншим. Я творець Безіменного Твору!

БЛЬОДЕШТАУҐ

Щоб ви часом не перестаралися, пане Ґіртаку. Ви легко можете зависнути там.

(Він показує на ліхтарний стовп, який в ту ж мить гасне. Тепер добре видно перші відблиски світанку на тюремній стіні).

ҐІРТАК

Ще не відомо, хто сьогодні буде там висіти, я – чи пан Цинґа.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Цинґа – це псевдонім мого сина, коли він був шпигуном. Плазьо сьогодні буде на волі – Буффадеро обіцяв.

ҐІРТАК

А, це, це – Буффадеро! Я говорив про зовсім іншого Цинґу, а не про вашого Плазя. Він на стільки був шпигуном, як я, навіть менше.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Про що ви кажете? То він безневинно сидів майже цілий рік? Це жахливо!

ҐІРТАК

Ще багато жахів випливе на поверхню. Нехай тільки мій трюк вдасться.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Достобіса ви самовпевнені, пане Ґіртаку.

ҐІРТАК

Тільки ви не будьте занадто самовпевнені. О, дивіться: йдуть в’язні.

(Із брами починає виходити натовп в’язнів. Усі одягнені так само, як Ружа і Плазмонік, тільки в них сірі, округлі шапочки без дашків).

ОФІЦЕР із вікна

Відтепер тюремний костюм стає уніформою гвардії медувальників. Усі в’язні автоматично стають гвардійцями: і злочинці, і політики, і навіть жінки. Хай живе національна гвардія медувальників!!!

(Ніхто не кричить. В’язні, чоловіки і жінки, біжать до своїх. Привітання і вигуки. Загальна радість).

ҐІРТАК

Це були злочинці і злочинниці. Зараз відпустять політичних.

(Виходить князь Падоваль у тюремному вбранні і кидається на шию княгині).

ҐРІФІЕЛЬ

Мамо, подивися, мені личить новий мундир. Я офіцер гвардії медувальників. У будь-якому разі, мені зовсім не нудно.

КНЯГИНЯ

Дитино моя, якщо ти не нудьгуєш, то я абсолютно щаслива.

ҐРІФІЕЛЬ

А мама знає, що дядько вже сидить у вулику. Мені щойно розповів черговий офіцер. Вони мали телефонну розмову. Мюнстерберґ розбитий – відступає.

КНЯГИНЯ

Радієш?

ҐРІФІЕЛЬ

Звісно, мамо.

КНЯГИНЯ

Тоді я теж.

(Цілуються).

ҐРІФІЕЛЬ

Одне мене турбує: моє нещасливе кохання до Клодестини.

КЛОДЕСТИНА

Нехай князь більше про це не згадує. Я чекаю на Плазмоніка.

ҐРІФІЕЛЬ

Ох, той пан Плазмонік – справжня плазма, а не чоловік. Твоя Ружа, мамо, зробила з нього психофізичний мармелад.

(Із в’язниці виходить Ружа в одязі з третьої дії).

РУЖА голосно

Чи немає тут барона де Буффадеро?

ЧОЛОВІК

Буффадеро в замку. Але він більше не барон, бо титули скасовано.

РУЖА

Ах, таааааак? Шкода!

ҐІРТАК

Ха, ха, ха, ха, ха, ха, ха, ха! Не будете баронесою!

КНЯГИНЯ

Втішся, душко моя: я теж проста пані Ґріфіель.

(Ружа вітається з княгинею).

БЛЬОДЕШТАУҐ

А що там мій Плазьо?

РУЖА

У нього якісь клопоти з паперами. Але кажуть, що зараз прийде.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Ох, ті папери, папери! У моєму міністерстві не буде нічого, окрім perfectly pure article: water-closet-paper. Бідний Плазьо! Ґіртак стверджує, що він зовсім не був шпигуном.

РУЖА звертаючись до Ґіртака

Щоооооооо?! Як ти смієш!!!

ҐІРТАК

Обережно, панно Ружо! Ви ще не стали дружиною президента, і, можливо, взагалі не станете.

(Ружа ніяковіє і затихає. Стає дедалі світліше. Рожеве сяйво починає освітлювати стіни в’язниці. З брами виходить Плазмонік у тюремному однострої. Натовп, що складається з родичів, друзів і благодійників злочинців повільно розходиться, забираючи своїх. Залишаються лише ті, хто чекає на поодинокі виходи політичних).

ПЛАЗМОНІК

Доброго ранку, панство! Як почувається тато? Я трохи розгублений і не маю жодної директиви, жодної лінії, накресленої на майбутнє. Чекаю, що мені щось підкаже мій таємничий внутрішній голос.

КЛОДЕСТИНА

Я допоможу вам, пане Плазю. Я знаю, що вам треба зробити. Я намалювала це вчора.

ПЛАЗМОНІК

Знаєте, пані, я не радію свободі.

(Розмовляють).

РУЖА помічає Зосю, яку Клодестина тримає за руку.

О, моя Зося! Яка велика! Яка гарна! Я зовсім про неї забула.

(Ніжні пестощі. Раптом зліва зчиняється шум. Чути тупіт багатьох вершників. Заходить Цинґа, одягнений у костюм вершника. Через плече перекинута блакитна стрічка, в руці – шпіцрутен. Натовп знову збільшується).

ЦИНҐА з удаваною радістю

Добрий день, Рузю! Як почувається дружина президента? (Цілує їй руку. Ружа забуває про Зосю). А ми все завершили. Вибачте, пане Ґріфіелю, що я звільнив вас тільки зараз. Дядько вже готовий. Він був шалено здивований. До речі, пане Плазмоніку, портрет Мєдували готовий?

(Простягає до нього руку).

ПЛАЗМОНІК

Портрет готовий, але, будь ласка, тримайтеся від мене подалі. Можливо, ви заплатите мені одразу. Я хочу повернути борг панні Ружі. (Цинга дає йому пачку банкнот, яку Плазмонік віддає Ружі). Ось ті прокляті 10 000. Тримай і щоб я тебе більше ніколи не бачив.

ЦИНҐА

Мушу сказати вам по секрету, що ситуація не зовсім зрозуміла. Я навмисне виїхав із замку, щоб – як би це сказати? – дати всьому влягтися. Почалися заворушення серед найнижчого мотлоху. 5-й полк почав грабувати північну округу. Підбурюють якісь невідомі люди в чорних гостроверхих шапках.

ҐІРТАК сміється

Може, таких, як моя? Га?

ЦИНҐА розгублено

Так, а звідки ви тут узялися? Ви ж мали б сидіти в Комітеті Захисту Немічних Цивільних! Що ви тут робите?

ҐІРТАК

Я роблю те, що вважаю за потрібне, і саме тут я потрібен найбільше.

ЦИНҐА

Що? Та як ти смієш?! Якщо мої підлеглі будуть мене так слухати, то ніяк не вдасться втримати мотлох у покорі.

ҐІРТАК

Я знав, що ви прийдете сюди по свою Ружу, пане Цинґо!

БЛЬОДЕШТАҐ

Цинґа!

ЦИНҐА реве

Що?!!

ҐІРТАК робить два кроки назад

Я той ваш агент, якого ви бачили лише раз, та й то в масці. Я той, кого ви не знали особисто, пане Цинґо! Але саме тому я ним і став, щоб підставити вас, коли ви нам більше не будете потрібні – нам! – людям у чорних гостроверхих шапках! Другий полк – наш!

ЦИНҐА реве

Взяти його!!!

ҐІРТАК кричить до солдатів, що стоять на варті біля брами, вказуючи на Цинґу

Тримайте цього негідника! Це Цинґа – головний шпигун мацербатів. (Вартовий ловить Цинґу, який стоїть вражений, і тримає його, Ружа пригортає до себе Зосю. До всіх) Громадяни! Це – трухляве сміття, а не наші вожді! Ми – справжній народ – використали їх для своїх цілей. Вони зробили перший прорив! Нам не потрібен уряд жерців під маскою кволої демократії. Ми створимо власне самоврядування, справжнє. Обійдемося без парламенту, організувавши профспілки справжніх нероб. Ми створимо справжній рай на землі без вождів і без праці! Ми! Однорідна, сіра, липка, смердюча, жахлива маса: нове Особливе Існування, всупереч усій метафізиці, заснованій на понятті індивіда та ієрархії! Немає ніяких індивідів!!! Геть особистість! Хай живе єдина цілісна МАСА!!! Ура!!!

НАТОВП

Ура!!! Хай живе цілісна МАСА!!! Геть індивідуальність! Геть особистість!!!

(Зліва заходить Ґєрс із офіцерами. За ними видніються перші шеренги війська).

ГЄРС

Де Буффадеро? (не може добре розгледіти в натовпі, де утримують Цинґу, і кричить, проштовхуючись крізь натовп) Пане Буффадеро! П’ятий полк суне з натовпом на нас! Другий теж збунтувався! Корпус Мюнстерберґа стоїть за мотлохом, а не за князем! (помічає, що Цинґу тримають гвардійці) Що, до дідька? Чому вони тебе тримають?

ЦИНҐА тремтячим голосом

Пане... генерале... ми... пропали...

ҐІРТАК до Цинґи

Мовчати! Сволото! (до Ґєрса) Хо-хо, генерале, на вас чекають добрі новини. Ви знаєте, ким є цей ваш Буффадеро? Це Цинґа! Головний шпигун!!!

ҐЄРС

Не може бути! (хапається за голову) Ах, яким же я був ідіотом! Це було, зрештою, так очевидно, а я, як останній осел, не здогадався!!!

ҐІРТАК до натовпу

На ліхтар це сміття!

НАТОВП

На ліхтар! Вішати! Вішати! Повісити обох! На ліхтарі увесь уряд! Геть жерців! На ліхтар Ґєрса!!!

(Натовп кидається на них обох).

ҐЄРС витягує шпагу і хоче простромити Цинґу.

Пустіть! Я мушу вбити цього виродка!

(Вихоплюють у нього шпагу і тягнуть їх обох до ліхтаря. Тут має статися наступне: за брамою в’язниці повинні бути підготовлені манекени, повністю одягнені так само, як Ґєрс і Цинґа, з мішками на головах. Натовп заштовхує туди живих і закриває їх від глядачів. За цей час манекени треба підсунути, а живі актори, що грають Цинґу і Ґєрса, мають непомітно, прикриті натовпом, проповзти крізь тюремні ворота за лаштунки. Це важко, але це необхідно).

НАТОВП

На ліхтар негідників! Ура!!!

ҐЄРС якого волочать.

Пане Плазмоніку! Вибачте, пане! O! Як же мені помстився мій компроміс!!!

(Їх душать. Обидва повішеники здіймаються на ліхтарнім стовпі, на який накинули мотузки. Сонце ліворуч заливає яскравим помаранчевим світлом площу, ліхтар і тюремну стіну).

ҐІРТАК, чорна шапка якого падає з голови

А тепер на замок! Вішати весь уряд!!! Ура!!!

(Виходить із натовпом ліворуч. Залишаються тільки Княгиня, Баронеса, Ружа з Зосею, Падоваль, Клодестина і Плазмонік, ну, і два трупи (несправжні) на ліхтарному стовпі).

БЛЬОДЕШТАУҐ задоволено потирає руки

Забули про мене. Чудова річ! Що ж, Плазю, ми починаємо новий вид підземної екзистенції.

РУЖА

Плазю, я твоя – тільки твоя. Якийсь жахливий кошмар впав із моїх очей. Я більше його не кохаю.

ПЛАЗМОНІК

Занадто пізно, панно Ружо, занадто пізно. Я кохаю панну Клодестину де Монтрей. З мене теж нарешті спав огидний кошмар кохання до вас. Я починаю малювати зовсім по-іншому.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Тож ходімо додому на ранкову каву. Запрошую всіх.

ПЛАЗМОНІК

Ні, тату, я в тому суспільстві, де панує пан Ґіртак і приміський натовп, жити не можу. Занадто вже полюбив я свою кімнату в цій будівлі. (вказує на в’язницю) Мистецтво скінчилося, а штучну релігію ніхто не створить, навіть покійний Цинґа разом із Мєдувалою, ані навіть із самим Ґіртаком. Я повертаюся до в’язниці. І щоб більше не мати спокуси вийти, мушу здійснити щось відповідно жахливе. Гадаю, що навіть у країні ґіртаківського мотлоху і міфу про бидляче безробіття певні злочини будуть каратися.

(Він дістає з-за пазухи куртки прихований ножик для гоління в дерев’яній оправі і показує його присутнім).

БЛЬОДЕШТАУҐ

Плазю! Не вбивай себе! Мистецтво!!!

(Хоче упіймати його. Плазмонік відштовхує його).

ПЛАЗМОНІК

Не думаю, тату. (до Ружі) Панно Ружо, ваша черга (кидається на неї і з шаленою швидкістю перерізає їй горло; Ружа падає мертва; спокійно). Так наказав мій внутрішній, таємний голос. Вона все одно вже вичерпалася. Так говорила мені в моменти щирості, тож для мистецтва це не є втратою. У наш час є лише два місця для метафізичних особистостей: в’язниця і божевільня. (Всі стоять спохмурнілі, в тому числі – Зося). Панно Клодестино, ви йдете зі мною?

КЛОДЕСТИНА

Всюди, куди скажеш. Ми все одно вийдемо звідси: в інший світ, який я передчуваю. Те, що є, не може існувати.

ПЛАЗМОНІК

Дякую. Я не вийду, бо не вірю. Соціальні явища незворотні. (останнє слово підсилює) До побачення, тату. Можеш мене відвідати сьогодні  увечері.

(Заходить у тюремну браму. За ним заходить Клодестина і, грюкнувши дверима, зачиняє браму. Вдалині знову чути кулеметну стрільбу).

ПАДОВАЛЬ підіймає з землі чорну гостроверху шапку Ґіртака

І якщо так, то я стаю «невідомим чоловіком у гостроверхій шапці». Йду підбурювати решту мого полку гвардійських гренадерів. (одягає шапку на голову) Філіп Еґаліте – це буде мій маленький жарт. Добре, мамо?

КНЯГИНЯ

Аби ти тільки не нудьгував, мій синочку. Роби, що хочеш, що вважаєш за потрібне.

БЛЬОДЕШТАУҐ

Однак, цей Плазьо – божевільний. Чи хтось бачив, щоби так різати жінку, як курку, та ще й уранці? Вранці! А ця Клодестина – якась відьма з пекла. Це ненормальні типажі. (бере Зосю за руку) Ходімо, Зосю! Запрошую панство на кавусю зі свіжими булочками.

Завіса