Посестри. Часопис №113 / «Перед будинком, у якому катують людину…»

Перед будинком, у якому катують людину,
зібрався великий натовп.
– Коли він лишиться живий, ми відсвяткуємо
зустріч у ресторані, – каже добросерда
бабуся, прозора як Богоматір.
– Хоч би його та не дуже мучили, – зітхає
чоловік, що відкохав бороду й бакенбарди.
Він жує бутерброд і запиває кефіром.
– Замучать, заму-у-чать, – каже
бліда тлуста жінка з припухлим об-
личчям, пропонуючи перехожим неспродані пиріжки.
– Все-таки добре, що про нього бодай
піклуються, каже високий кремезний
чоловік і показує долоні зі збриже-
ною шкурою – сліди, залишені від
лісорозробок у районі Печори.
– Нічого, правда восторжествує, –
вихопився й собі плюгавенький
чоловічок з вічками, як у цвіркуна.
– Восторжествує, – повторив плюга-
венький чоловічок і голосно висякався.