Посестри. Часопис №110 / ...свято
110-й номер випадає на тиждень, позначений дуже різними святами (і в доброму, і в сумнівному значенні слова). Триває пасхальний Світлий тиждень, коли ми мали б тільки радіти, дякувати, жити, вдаряти в дзвони, пригощати одне одного й зустрічатися з близькими. Натомість із тривогою озираємося на північних сусідів, навіть у найсвітліші дні вони не дають нам спокою. «Свято» ж, яке колись було символом перемоги одного нелюдського режиму над іншим, хочемо переінакшити, якщо не перекреслити. Тепер в Україні 9 травня – День Європи, про перемогу над нацизмом і про жертв Другої світової війни ми згадуємо 8 травня. Хай так залишається назавжди – пам'ятати разом із Європою, бути Європою.
Василь Стус жорсткою сатирою, а навіть гіркими трагічними фарбами змалював образ свята в тогочасній совєцькій дійсності:
Сьогодні свято.
Спереду трамвая
вчепили шмат полотна з написом:
«Хай живе рідна КПРС».
На зупинці, обступивши вагон,
один з-перед другого
люди пхаються в двері,
а старий чоловік,
геть обвішаний медалями,
лишився в кінці натовпу
і лається на чому світ стоїть.
Він набрався ще зранку
і ледве тримається на ногах.
Критична думка та відверті почуття – заради таких простих складових щоденності та завдяки їм живемо у вільному світі. Живемо в своїх світах, навчаючись від історії землі, котра щодня носить нас у справах важливих та менш поважних. Як зізнається Малґожата Очак,
я вже не пам’ятаю, чому
я обрала тебе, польще, за вчительку
Так чи так, це пошук – хай навіть через заперечення. У Павла Лекшицького багатошаровий текст дає змогу задуматися над непростими маршрутами цього пошуку, коли потрібно
Бути впевненим, що у твоїх системах
навігації думок облаштовано маршрут,
який веде іноді їх до мене.
І в цьому пошуку ми робимо одне й те саме, на якому культурному бекграунді ми б не стояли: ми шукаємо та бачимо самих себе, наче древній чоловік, який чекав від куща слова, від грому наміру, а від печери тепла. У Ростислава Кузика львівська реалія раптом переплавлюється в просту й разючу паралельну дійсність:
всі обличчя
у трамваї
враз перемінились
люстрами
У випуску ми розмовляємо з цьогорічною переможницею 4-го конкурсу літературних резиденцій Фундації Віслави Шимборської, ERGO Hestia та Мистецької подорожі Фундації Hestia – українською перекладачкою Анною Зотовою, яка в березні 2024 року замешкала в квартирі Віслави Шимборської та перекладала відому зараз у Польщі книжку Малґожати Лебди «Łakome».
Звертаємо вашу увагу на ґрунтовну резензію Ганни Улюри на український переклад знакової повісті Антоні Лібери «Мадам». Також ми продовжуємо публікацію окремих фрагментів повісті Юзефа Лободовського «У станиці» в очікуванні третього тому його «Української трилогії». І вперше на сторінках нашого часопису уривок іншої трилогії іншого класика польської прози – нобеліата Генрика Сенкевича.
