Посестри. Часопис №109 / золота осінь

як тобі пояснити що в світі стільки сумних речей

стільки печальних нестерпно печальних речей

як-от: збитий пес на узбіччі сірої траси

облетіло листя з горіха перед вікном

порожня чашка з-під кави стоїть уже третій день неторкана

ти ще не знаєш про стільки сумних речей що існують на світі

а вже вмієш так безутішно плакати

підгортаючи нижню губку

(тріпоче останній жовтий листок у грудях

коли її бачу)

чи це вміння передалося тобі з моїм молоком?

чи з першим ковтком повітря (тому ти так і кричав)?

чи всі людські дитинчата народжуються з умінням сумувати

а всміхатися вчаться вже потім?

чи це твій особливий хист, моє золоте дитя,

народжене в апогей золотої осені?