Посестри. Часопис №106 / На Псалом Давидів XIX
Народе мій, чужою дурістю пихатий,
Готовий казна-що у свою хату пхати,
Поглянь, як благозвучно сяє небо,
Згадай, яка в душі живе потреба.
Пізнай, що Господа всевишнього палатам
Одвіку й прісно в арці зоряній палати,
Стихії вільні тут живуть сурядно:
Вода, земля і дух влаштовані ощадно.
За днем приходить ніч. Щоразу. Неодмінно.
Цим зачаровані усі людські коліна.
І все, що має рух, задумано премудро,
Утямити все це не годен розум скудний.
Всесильний Бог не тратив час намарно:
Усе живе розподілив попарно.
І кожна твар Господню силу чує,
З усіх усюд її Творець віщує.
Бо в кожному куточку Ойкумени
Нікого не ввести давно в оману,
Всі знають, що буттям Закон керує,
Нехибно човник снує – і тому існує.
Хто блиском зоряниць в небес безодні
Не вражений як ремеслом Господнім?
Кого світило денне не милує,
Творіння того, Хто не згадуваний всує?
Воно іде ходою молодого князя
Убране в шати пишної ферязі,
І красить молодця вінець коштовний
Із діамантом, ярим блиском повним.
Вітрильник гордий навпростець прямує,
Керманич славний боротьби з пітьмою,
Гекатонхейр потужний, велетень химерний,
Що будь-кого на праву путь наверне.
Зі Сходу ідучи на зустріч Ночі,
Зіркам наснаги надає азарт пророчий,
І що б не коїлось у нас, у цій юдолі,
Всьому він долі приділя, життя і волі.
Та лад і устрій у високім небі
Не стільки смертним буде у потребі,
Як Твій, о Господи, статут природи,
Що до Краси одвічної наводить.
Твої обітниці не відають відмови,
І світлом істини палає Твоє слово.
Коли ж караєш, як на кому є провина,
То і покута буде грішному перлина.
Твої казання для душі відрада,
Немов спадає із очей полуда.
Літа без співчуття в зубах безжальних
У старості хрумтять і в серце жалять.
Премудрий Господи, Твоїх указів святість
Долає їх піднесена завзятість,
Дорожче золота і рідкісних клейнодів,
Солодше меду і гучніш рапсодій.
Твоїм служителем я буду, о Всесильний,
І доглядати паству я готовий пильно,
Ми знаємо, яка чекає нагорода
Того, хто вірить, а не жде нагоди.
Однак прогрішення свої хто розпізнає?
О Милостивий, хай фортуна дбає
Про помилки мої і мої ґанджі,
Та вирок хай ласкавістю заважить.
Звели, щоб марнославство і гординя
Не покорили серденька мого твердиню.
Хай демони зневіри та безвір’я
Загинуть в пекла пломені безмірнім.
З хвалою в серці ставши на коліна,
Благаю, Господи, побожно і уклінно,
Спаси, Єдиний, Ти є порятунком,
Цілунком долі й талану дарунком.