Посестри. Часопис №95 / Сила пристрасті
Номер 95 – енергійний, виразний, його персонажі – сповнені несамовитої пристрасті.
Стаття Світлани Бреславської зосереджена на яскравій постаті Станіслава Ігнація Віткевича, польского авангардного художника, письменника, драматурга й філософа, життя якого наскільки драматургічне, що надалось би на сценарій голлівудського фільму. Іронія Віткевича, видається, продовжує втілюватися навіть у посмертних пригодах із його перепохованням, що переросло в скандал.
Його поведінка була ексцентричною, погляди – глибокі, відірвані від сучасної йому епохи, пророчі, занурені як у суть людської природи, так і в майбутнє людства. Був одним із тих, кого в усі часи називали «не від світу цього», а тому невизнаним належно за життя. Проте це чи не єдиний митець, який ментально перемістився в наступне століття, надихаючи на творчість нові й нові покоління. Віткацій не просто випереджав свою епоху – своїм символізмом жив поза її межами і досі є не до кінця зрозумілим, даючи наступні теми для досліджень. У цьому суть геніальності, –так характеризує Станіслава Ігнація дослідниця.
Іще один пуант номера, на який радить звернути увагу редакція, – сильне й пронизливе оповідання Маріанни Кіяновської «Прєлєсть», присвячене темі травматичного дозрівання дівчинки поруч із холодною напівбожевільною матір’ю-алкоголічкою під час війни. Чільна героїня цієї книжки – десятилітня дівчинка, яка відчайдушно прагне материнської любові, натомість отримує тільки насилля та знецінення. Події перенесені до воєнного Донецька, який не дає про себе знати в тексті, але є глибоко травматичним тлом до життя героїні, образ якої прописаний із глибоким психологізмом.
Поетичний блок представлений творчістю Мирослави Ільто, кожен її текст зосереджений на життєвих історіях простих літніх селян. Якби ми зустріли прототипів цих текстів у натовпі, радше не звернули б на них уваги, але завдляки люблячому й пильному погляду авторки кожна така історія зачіпає за живе. Сексуальною, пристрасною є поезія Гаськи Шиян, наприкінці номера публікуємо два її вірші. Польську ж поезію репрезентує Ельжбета Ольшевська-Шиллінґ у перекладі Ростислава Кузика.
Євген Положій в есеї «Кобєти за кермом» зосереджується на волонтерському русі польських водійок, що з початком широкомасштабного вторгення активно включаються в допомогу змученим утікачам від війни. Ще одна фіксація світла, яке сталося з нами в ці темні часи завдляки небайдужості польок. Цикл відеорозмов на «Посестрах» доповнюється бесідою із українським художником, скульптором та педагогом Миколою Лампекою.
