Посестри. Часопис №86 / «Шквал. У студеній сорочці…»

Шквал. У студеній сорочці прямую уздовж затоки.
Ким я був? Піщинкою під лапкою крячка
капітаном фрегата в кашкеті по дядькові Владеку
серцем ластівок легкокрилих із паперу в клітинку
віртуозом гри в ножичок та в Перегони миру
і гризотою вічною моєї бідної мами
адже замість міністрантури волів із м’ячем навскач.
Важко перелічити кожне з магічних втілень.
Засинаючи чув як при скроні кружляє подушка
планети Земля а в голові розсікають космос 
німуючі зорі. Життя. Шістнадцять гігантських літ.
Вони проносилися так легко, що я забував дихати
а коли охолов настав день аби відчитати. 

 

Того дня моє життя тривало тільки годину.
О пів на п’яту я прокинувся в багатоквартирному домі.
А до п’ятої сорок мені відкривався уділ.
Я пізнав людську ницість, жадання
й таємниці чистої, мудрої волі.
Бурхливу дружбу з Жеромським я закінчив сваркою.
Приховав від друзяк як озвався в мені
прокльон речення Норвіда Чом ти, тіне, від’їжджаєш...
Перемалював з Леонардо креслення легких крил.
І не зміг утекти далеко. Став невільником
лунатичних прогулянок із Доротою донькою зварника 
з Корабельні Військового Флоту та Афродити Холодних Морів
ув’язненої в мішкуватій суконці з кримплену.
Так, я став батьком, чи добрим – справді не знаю.
Дітей я не пам’ятаю а може боюся згадувати
їхні льняні задиристі ніжки і слова, що мов шкіра світобудови.
Я пізнавав старість. Бог з’являвся, зникав.
Із високих слів сходив Христос аби я сумнівався
і торкався перстами. Мандри? До Кракова і велосипедом за місто
крізь непролазну гущавину солодких серпневих обіцянок.
Цього разу я жив зосереджено пригальмовуючи обертання Землі
щоб відчувати як стигнуть у сутінках стежки піскуваті часу.

 

Куля продиралася довго крізь іній і стукіт рейок
через поранене зіжмакане світло змішане із мастилом
заляпаного болотом сонця щоб урешті-решт продірявити мені шию
крізь вікно ґдинської електрички.
Що ж, вам доведеться повірити, що я все пережив за годину
адже не воскрес і мені ще досі
шістнадцять років.
Якщо я брешу і зі мною не сталося те що все ж таки мусило статися 
то вірте – жоден зі світів
насправді ніколи
не існував.

 

Застрелений? (1954–1970?)