Посестри. Часопис №86 / Те, чого вже не станеться

Ян Польковський із великою емпатією змалював складні образи людей, чиї близькі загинули в революційних чинах 1970-го року у Польщі. Це був великий поштовх до звільнення Польщі від радянщини. Помітний відбиток залишився в пам'яті поляків із тих часів:

У тебе такі легкі губи ніби тобі хочеться розказати
синові те чого вже не станеться.
У тебе такі матові очі ніби ти хочеш тата забрати 
у рай мого лона.

Відомий польський літературний критик Ян Блонський писав про винахідливий підхід до поетики в Яна Польковського: «Але поетичність – гадає Польковський – не народжується зі способу мовлення. Висловлювання, збудоване так, щоби людина звертала увагу на саму себе – не переповідає правди про світ. А отож, Польковський – впертий антиформаліст, антиструктураліст… Його розуміння поезії цілком різниться від розуміння Пшибося чи навіть Баранчака, оскільки його зовсім не цікавить демаскування брехні чи примар мови. «Менше поезії» – не означає, що він хотів би писати прозою, а радше, що поезію бачить деінде, ніж його попередники».

У горнилі революції виросло покоління українців, які які мають силу дивитися в майбутнє без страху. Сьогодні на війні, а ще вчора в студії спортивного коментатора, відомий український поет Дмитро Лазуткін реалізувався в поетичній справі як мало хто: створив упізнаваний стиль, драматичний та інтимний, сильний і чуттєвий. І не випадково Ліна Костенко назвала його поезію «спражньою, чоловічою»:

але все одно – по зернині, потроху
неначе збагнувши – вже час
ми творимо разом велику епоху
й вона проростає крізь нас

У контексті ретроспективи складно оминути питання «класицизму», що його детально розглянув уже згаданий Ян Блонський: «Подумати над «класицизмом» – це обов’язок здорового глузду: поети, прозаїки поверталися до цієї теми у ХХ столітті надто часто, надто наполегливо, щоби можна було цією мрією злегковажити. Слово набуло стількох значень, що втратило всі: я не наважуюся його написати без лапок…»

Про українські етнічні землі, а зокрема про Кубань, зараз багато мови. На сторінках «Української трилогії» Юзеф Лободовський створив унікальний образ початку жорстокого й тривожного двадцятого століття. Пропонуємо фрагмент другого тому «У станиці», який нещодавно вийшов друком в Україні в перекладі Андрія Бондаря.

Проповжуємо нагадувати доробок класиків української та польської літератур, зокрема акцентуємо на  добірці віршів Тараса Шевченка і Юліуша Словацького у старих перекладах (при нагоді читач може порівняти розвиток української літературної мови). Зі згадкою про вірші Шевченка в роковину Майдану у пам'яті спливають обличчя людей, які натхненно декламували його рядки в диму революції десять років тому. Не всі з них повернулися звідти живими, проте залишили нам спадок, який нічим не зітреш.