Посестри. Часопис №85 / «у сльозі стугонить щось звичайне приблизно як мова...»

у сльозі стугонить щось звичайне приблизно як мова

чи упіймана крильцем бджоли мерехтинка німа

і здригається серця живого гулка праоснова

і крім тої сльози в тім бринінні нічого нема

ані слів ні повітря у грудях лиш болю з півсвіту

перетворення ритму у вибухи серцебиття

як війна з ніщоти із душі виривається літо

а край літа росте золоте сокровенне дитя

не в колисці не в домі не в полі а в снів сповиточку

а допоки росте – в незглибимому дальшому сні

вишиваю йому неспалиму як небо сорочку

із проміння що гусне як мова священна в мені

хай утішаться ним вишиванка кольчуга і льоля

так сльоза у скорботі розрада а в радості сіль

слова уток і тіла уділ всерозділена доля

в ній любов звідусіль і проміння також звідусіль