Посестри. Часопис №68 / Пісня ІІ (із першої книги)

Радіє серце в весняну пору!

А ще недавно стежини бору

Сніги вкривали на лікоть цілий,

На мерзлій річці вози скрипіли.

 

Тепер дерева в зеленім листі

І розквітають луки барвисті,

На чистих водах вже крига скресла,

А тихе плесо тривожать весла.

 

Світ усміхнувся, лан зеленіє,

Лагідний вітер з заходу віє;

В гаю пташина гніздо звиває

І на світанні пісні співає.

 

В усмішці сонця – утіх причини,

Коли сумління чисте в людини,

Коли на серці не чуєш болю –

Чому б не дати радощам волю?

 

Тоді не треба знатися з хмелем,

Без лютні й співу будеш веселим,

Хоч пив ти чисту джерельну воду, —

Бо відчуваєш в собі свободу.

 

Тому, хто має гризоти скриті,

Не лізуть страви в рот смаковиті,

Забувши радість, пісень не слуха,

Ніби людині заклало вуха.

 

Розрадо мила, глуха до зваби

Хоромів пишних, де скрізь єдваби,

Під дах мій завше йди дерев’яний,

Чи я тверезий, чи трохи п’яний.