Посестри. Часопис №62 / «Теплий, блакитний подих, ясні очі шефів...»

Теплий, блакитний подих, ясні очі шефів,

як і неумиті їхні, позолочені їхні руки.

 

Як у тебе справи, о, гаразд, і ти розумієш цю білість,

убираючи в себе полум’я аж до пальців ніг

та долучаючи неспішно, і звісно ж, до

інших, до навіженства.

 

Я цмулю чорну справу, я бачу зимну річ.

Ти промовляєш до мене так солодко,

промовляєш із димом, ніби віхоть із нашого вогнища.

 

Я чую незмірний сміх, і стугін автобуса,

і вигуки щасливих дітей –

вони створюють нам наново світ. Віє!

Віє, а опора сповзає з-за спини.

Стань вищим, наче маска; розпори собі черево.

Твої перевернутрощі верховодитимуть.

 

Повороти на дорозі. Чорний птах перед колесом.

Червона десниця затримує за пів кроку.

Пляшка перекочується з лівої долоні в праву,

тиха тріскотнеча в долині. Жирне літо!