Посестри. Часопис №57 / Із того боку скла

Ми, буває, несвідомо підмінюємо фактори та наслідки, пасивне й чинне. Тож годі й дивуватися спокусі, яка виникає перед іншим, що побуджує його скористатися плутаниною заради впокорення, керування, маніпуляції. Мистецькі справи часто слугують доброю школою, яка вчить починати ab ovo, не спираючись на незрозумілі схеми, уклади й залежності. Простота й свобода, що провадить переоцінки та правди.

Випуск ми розпочинаємо добірками віршів Олега Коцарева й Адама Відемана. Олег завдяки його поетичній спостережливості розгортає широкі ландшафти залежностей, шукає опори та способів цих опор позбутися: «головне збудувати гільйотину / а голови знайдуться»,«і вікном / з того боку скла / з-під голови / тихо з’їхав прозорий струмок». Позірна простота тектів зближує вірш Олега Коцарева з віршем Адама Відемана: «нині я можу вмирати безперестанку, шо за діла».

Ми продовжуємо висвітлювати для читачів історію польської літератури, цього разу статтею «Чи польська література виняткова? Із книжки «Історія польської літератури». Анна Насіловська знайомить нас із неупередженим поглядом на розвиток польського Романтизму як частини світового процесу. Як ілюстрацію до цього матеріалу ми наводимо кілька перекладів поетичних творів Адама Міцкевича в перекладах Максима Рильського, які завершує вірш самого ж перекладача.

Із сучасної літератури пропонуємо вашій увазі нарис Юрія Андруховича про Щєцін, а також завершуємо публікацію дуже цікавої драми Володимира Рафеєнка «Мобільні хвилі буття, або VERBUM CARO FACTUM EST», дія якої відсилає до початку українсько-російської війни, зокрема йдеться про загублену на картах територію між Бучею і Бородянкою.