Посестри. Часопис №27 / «Чи пломінь щастя знов для мене запала?..»

Чи пломінь щастя знов для мене запала?

Чи висохне коли від сліз моя зіниця?

Та, що її кохав, мій ангел, чарівниця,

Печалі із мого не прожене чола.

 

А з іншим ангелом якби колись зійшла

На змучене чоло знов щастя блискавиця, — 

Недовге щастя те, ізнов лице стемниться,

І серце в розпачі про давнє завола.

 

Троянда повесні цвіте і опадає,

А часом восени розкриє знову квіт, —

Та немічна й бліда тоді вона буває.

 

Не прийде щастя знов, як відверне свій

                                                                          вид.

Все ж усміх інколи обличчя осяває,

Та в тому усміху уже є смерті слід.

Фінансовано Міністерством культури та національної спадщини