Посестри. Часопис №22 / Діти

                  ...а ми, старі, кому й за сорок...
                             Р. Олдінгтон. «Смерть героя»

В ту ніч,
    коли нове тисячоліття
розіб'є товщу снігу і морозу,
як паросток, —
    в ту новорічну ніч
ви підлітками будете. А ми —
а ми, старі, вже декому й за сорок,
відлучені від молодого гурту
своїх дітей, —
    ми зберемося теж,
тридцятилітні нинішні поети.

Вже зараз бачу постаті ясні
дівчаток з таємничими очима,
вже зараз чую хлопців голоси,
ламкі від суперечок і освідчень, —
що вони роблять за стіною, там?
Що збуджує тоненьке хихотіння,
щасливий шелест рухів —
    це вино? наркотики?
Це юність? це кохання?

...А ми, старі, вже декому й за сорок, —
з набряклими обличчями й тілами,
затисненими в новомодні строї
та невиразне прагнення
    хоча б справляти враження —
ми тихо сидимо.
    Часом котрий
згадає, що вдягалося, й пилось,
і слухалося у тісних кав'ярнях
в часи застою... В неповторні дні
краси, надій, тривог і смутків наших!..

Що вони роблять за стіною, там, —
ці немовлята в ліжечках ясних,
ці образи ламких ночей безсонних,
пришельці з іншого тисячоліття?
...Від нас ви ліпші будете. Якщо
не зрадить вам зоря щасливих змін,
що так нерано зблиснула над нами.