Посестри. Часопис №17 / «в майбутньому тобто сьогодні надвечір мене...»
в майбутньому тобто сьогодні надвечір мене
не буде ніде ні на вулиці ані в кімнаті
мого існування не стане я подумки не
лайнуся від того що пляма з’явилась на платті
вони забирали із ліжка ввірвались утрьох
дозволили взяти так мало що я зрозуміла
напевно на розстріл конвойні з очима забрьох
а в мене у згортку мала полотниночка біла
така невеличка така ненавмисна така
що хочеться плакати бачу пригадую плачу
конвойний ударив і враз заніміла рука
я вас проклинаю ще й матірно я не пробачу
що цю полотниночку згорнуту вибили з рук
і хтось відпечатав на тілі ногою болото
я цю полотнинку любила на запах і звук
бо з елічки ця полотнинка заразо сволото
остання сволото сволота бере автомат
сволота затвор пересмикує клацає лунко
однак не стріляє я хочу додому назад
та знаю що ляжу десь в ямчину чорну чарунку
жінки у колоні такі ж як і я молоді
а в декотрих діти чи дещо по дітях як в мене
усюди болото тож німці ідуть по воді
і ми по воді аж до яру ой леле ой нене
Із книжки «Бабин Яр. Голосами»