«У нічній тиші чути, як за селом...»

У нічній тиші чути,

як за селом

коні пасуться –

на зубах трава хрумкає.

– Я покажу тобі,

де цвіркуни

у темряві

дірочки свердлять, –

каже Тичина,

але дівчина недоступна,

ніби квіти

над проваллям.

 

Спізнилися на останній трамвай.

Тичина жінку проводить.

У Тичини хода нечутна.

Кроки жінки –

цок! цок! цок! –

луна по всьому місту розносить.

– У мене, знаєте,

цвіркун – у сірниковій коробці, –

каже Тичина.

 

У нього сім’я,

йому не по дорозі,

але жінка підступна,

ніби провалля,

що квітами зваблює.