«Ранок. Тичина босий...»

Ранок.

Тичина босий,

штанини закочені.

Йому сьогодні череду пасти.

Хати зі сну при сході сонця

тінями потягуються,

вікна заспані мружать.

Із кожного двору голоси:

у дівчат – дзвінкі,

наче перші струмені молока

об порожню дійницю,

у молодиць притишені,

наче молоко з дійниці

у глечик переливається.

Вечір.

Череда до села повертається.

На рогах у корів – вінки.

Скільки хат у селі –

усі в їхній бік дивляться.

У сутінках Тичина

першу славу

від людей приймає.