«Ні човна у небі, ні місяця у воді…»

Ні човна у небі,

ні місяця у воді…

Лише простоволоса

верба над ставом.

О такій порі,

каганчики прикрутивши,

дівчата

у травах голови купають.

Тичина в темряві

вулицею іде –

жоден пес не гавкне

(собаки на своїх не брешуть).

«Я свій, – думає Тичина. –

На цій землі,

у цьому світі…

Учора вертався з хрестин,

сьогодні – з похорону.

Життя і смерть

люди однаково вітають –

і там, і там

горілку пили.

Якщо я тут свій,

то чому ж такий самотній?..»

 

Ні човна у воді,

ні місяця в небі…

А дівчата тим часом

уже нічні сорочки одягають.