Мовчання
Його схопили в корпусі німецьких капо в момент, коли він уже перекидав ногу через підвіконня. Без слів стягнули на підлогу і, відсапуючи ненавистю, виволочили на бічну табірну доріжку. Там, щільно оточені мовчазним натовпом, почали місити його десятками захланних рук.
Тим часом від брами табору вже передавалися з вуст у вуста застережні погуки. Головною табірною дорогою бігли похилені вперед солдати зі зброєю, оминаючи на своєму шляху групки людей у смугачах. Натовп чкурнув з-під будинку німецьких капо і поховався у своїх корпусах – переповнених, смердючих і гамірних. Люди готували там на димних плитах різноманітне їдло, поцуплене вночі у довколишніх бауерів, мололи на нарах і між ними збіжжя в млинках, вибирали на стільницях жили з м’яса, чистили картоплю, скидаючи лушпиння просто на землю, грали в карти на стоси крадених сигар, замішували тісто на млинці, жадібно пожирали паруючу кашу і безпристрасно били бліх. Задушливі, мовби пропітнілі запахи витали в повітрі, змішані з ароматами їжі, димом і парою, яка конденсувалася на сволоках й опадала на людей, обладнання і страви монотонним ріденьким дощем. Біля дверей заклубочилося, увійшов молодесенький американський офіцер у картонному шоломі на голові і приязно роззирнувся по нарах і столах. На ньому був чудово випрасуваний мундир. Револьвер у розіпнутій кобурі звисав на довгому ремені і товкся по стегнах. Офіцера супроводжував перекладач із жовтою пов’язкою на рукаві цивільного костюма, а також голова Комітету в’язнів, який був одягнений у білий літній піджак, фрачні штани і тенісні туфлі. Люди в корпусі замовкли й уважно дивилися офіцерові в очі, звисаючи з нар і підвівши голови над казанками, мисками й менашками.
- Джентльмени, – заговорив офіцер, знімаючи з голови шолом, а interpreter [1] відразу перекладав фразу за фразою, – я добре розумію, що після всього пережитого й побаченого ви глибоко ненавидите своїх катів. Ми, солдати з Америки, і ви, люди з Європи, боролися за те, щоб закон запанував над беззаконням. Ми мусимо поважати закон. Ви маєте знати, що всі винні будуть покарані, як у цьому таборі, так і в усіх інших. Перед вами вже є приклад, як пійманих есесівців використовують для відкопування трупів.
- Дійсно, можна би було на плац за шпиталем. Ще не всіх вивезли, – шепнув один на нижніх нарах.
- Або до котрогось зі сховищ, – відповів пошепки другий. Він розчепірено сидів верхи на нарах, втискаючи руки в ковдру.
- Стуліть писки! Іншого часу нема? Слухайте, що каже пан офіцер, – озвався впівголоса третій, який лежав упоперек на тих-таки нарах. Офіцера вони не бачили, бо його заступав щільний натовп, скупчений на цьому боці кімнати.
- Друзі, пан комендант дає слово честі, що всі табірні злочинці – як есесівці, так і в’язні – будуть справедливо покарані, – сказав перекладач.
З усіх нар залунали оплески й вигуки. Жестами й сміхом люди старалися виразити молодому чоловікові з-за океану свою симпатію.
- Тому пан комендант просить, – продовжував перекладач дещо захриплим голосом, – щоб ви були терплячими і не чинили беззаконня, бо воно на вас і помститься, натомість передавали мерзотників у руки табірної охорони, добре?
Корпус відповів одним протяжним окриком. Комендант подякував перекладачеві й побажав в’язням гарно відпочити і якнайшвидше розшукати близьких. Супроводжуваний доброзичливим гамором, він залишив корпус і попрямував до наступного.
І лише тоді, коли комендант обійшов усі корпуси і в товаристві солдат повернувся до будинку комендатури, ми стягнули того з нар, де він, прикиданий ковдрами і придушений нашими тілами, лежав із кляпом у роті й головою, втиснутою в сінник, проволочили його бетонною підлогою під пічку й під акомпанемент важких, ненависних посапувань затоптали до решти.
