Читальня / Оксана Забужко
Оксана Забужко (нар. 1960) — українська письменниця, поетеса, есеїстка, філософ, культуролог. Кандидат мистецтвознавства. Громадський діяч. Член спілки письменників СРСР, член КПРС.
Виховувалася в родині філологів (батько — педагог, літературний критик, перекладач, мати — вчителька української літератури).
Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Т. Шевченка.
Кілька років викладала естетику та історію культури в Київський державній консерваторії імені П. І. Чайковського. Працювала старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.
В 90-ті роки жила в США. Викладала українську культуру і літературу в Пенсільванському, Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. Була Фулбрайтовським лауреатом.
В другій половині 2000-х — віце-президент українського відділення ПЕН-клубу.
В 2001 році викладала літературну майстерність в Київському національному університеті імені Т. Шевченка.
Твори Забужко були видані в багатьох країнах світу, наприклад, в Австрії, Італії, Ірані, Нідерландах, Польщі, Росії, Румунії, США, Франції та ін., перекладені багатьма мовами, насамперед, романи “Польові дослідження з українського сексу” та “Музей покинутих секретів”.
На багатьох театральних сценах України, Європи, Північної Америки йдуть вистави за творами письменниці. Композитор Вірко Балей написав монооперу “Клітемнестра” за однойменною поемою Забужко (прем’єра відбулася в 1998 р. в Нью-Йорку).
О. Забужко є членом багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.
В 2009 нагороджена Орденом Княгині Ольги III ступеня за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
Серед отриманих Забужко премій — “Анґелус” (Польща, 2013), Національна імені Тараса Шевченка (Україна, 2019), “Книга року ВВС“ (Україна, 2022).
Улюблена тема Оксани Забужко — значення української культури в загальнолюдському контексті, а також проблема формування та побутування різних естетичних та етичних українських національних концептів та кодів.
Вибрані твори:
Поезія
- Травневий іній (1985)
- Дириґент останньої свічки (1990)
- Автостоп (1994)
- Новий закон Архімеда (2000)
- Друга спроба. Вибране (2005)
- Вибрані вірші 1980—2013 (2013)
Проза
- Польові дослідження з українського сексу (роман) (1996)
- Казка про калинову сопілку (повість) (2000)
- Сестро, сестро (оповідання та повісті) (2003)
- Книга Буття, глава четверта (повісті) (2008)
- Музей покинутих секретів (роман) (2009)
- Тут могла б бути ваша реклама (оповідання) (2014)
Есеїстика, публіцистика, мемуари, філософські праці
- Дві культури (1990)
- Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період (1992)
- Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу (1996)
- Хроніки від Фортінбраса (1999)
- Репортаж із 2000-го року (2001)
- Let my people go: 15 текстів про українську революцію (2005)
- Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)
- Вибране листування на тлі доби. 1992—2002 (з Юрієм Шевельовим) (2011)
- З мапи книг і людей (2012)
- І знов я влізаю в танк... Вибрані тексти 2012—2016: статті, есе, інтерв'ю, спогади (2016)
- Планета Полин (2020)
Інтернет-посилання:
- “В українській культурі не було місця для осмислення екзистенційного досвіду жінки...”. Діалог з Дмитром Стусом. Дзеркало тижня. 1.02.2003.
- Оксана Забужко. Добірка інтерв’ю.
Забужко Оксана | Інтерв'ю з України (wordpress.com)
- Персональний сайт Оксани Забужко.
Офіційна сторінка Оксани Забужко (zabuzhko.com)
- Христя Рутар. Формули колективноъ пам’яті на сторінках роману Оксани Забужко “Музей покинутих секретів”.
