Посестри. Часопис №93 / Стримане життя. Біографія Юліана Корнхаузера

Поет, прозаїк, літературний критик, автор віршів для дітей, знавець і перекладач сербської та хорватської літератур, професор Інституту слов’янської філології Ягеллонського університету. Один із найвизначніших представників поетичної Нової хвилі у Польщі.  

«Я людина стриманих емоцій, надаю перевагу безсторонності[…]. Не люблю хаотичного потоку образів, дбаю, щоб не понесла мене уява»«Wątpienie utrzymuje nas w równowadze». Z Julianem Kornhauserem rozmawia Anna Piwkowska, «Nowe Książki» 2001, № 7, с. 5. [1], – зізнавався Анні Павликовській Юліан Корнхаузер. І це одне з небагатьох такого роду висловлювань поета, де він відкриває дещицю таємниці свого характеру. Мабуть, через цю стриманість автор «Світу непредставленого», по-перше, не наважувався розповідати про своє життя (кореспонденція поета недоступна, в численних інтерв’ю він також не торкався приватної сфери); по-друге, він не практикує творчості автобіографічного характеру (за винятком кількох поезій та мікроповісті «Дім, сон і дитячі ігри», про яку йтиметься далі). Утім, пізнання життєвого і творчого шляху митця необхідне як для розуміння його естетичних та світоглядних рішень, так і для пізнання досвіду в контексті покоління, сформованого подіями березня’68Так поляки називають політичну кризу 1968 року в ПНР, зокрема, пов’язану з єврейським питанням. Тоді ПОРП розгорнула активну «боротьбу з сіонізмом», що спровокувало масову еміграцію євреїв із Польщі, відтак, кількість єврейського населення зменшилася з 40 000 до 5 000 (примітка перекладача). [2].  

Юліан Корнхаузер народився 20 вересня 1946 р. у Гливицях, у родині мішаної культури: його батько, Якуб Корнхаузер, був іудейської віри, а мати, Малґожата (у дівоцтві Гльомбік), походила з традиційного сілезького дому. У Гливицях він провів дитинство і юність; рідне місто залишив 1965 року. «Сілезія мене виховала й приготувала до життя, –  розповідав Юліан Корнхаузер Збіґневу Баранові, – я провів там 18 років.  [У сілезькому пейзажі я відкрив різноманітність та інтенсивність кольорів, смаків і запахів. […] До мого дому вривалися запахи звідусіль, з околичних полів і луків, а також інші, теж інтенсивні, хоч бридкі, із шахт і заводів]»«Świat przedstawiony». Rozmowę z Julianem Kornhauserem przeprowadził Zbigniew Baran, «Rzeczpospolita» (dodatek „Plus Minus”) 1997, № 80, с. 15. [3]. 

Єдиним власне квазіавтобіографічним матеріалом, із якого певною мірою можна черпати знання на тему гливицького етапу життя письменника, є його пізня художня проза з назвою «Дім, сон і дитячі ігри» (1995); але це «белетризоване есе», як сам автор його називає і в якому він приглядається до індивідуального досвіду з величезної часової відстані – не можна визнати надійним джерелом несуперечливого історичного знання, оскільки в ньому перемішано документальні елементи з міфографічнимиНа цю тему я писав ширше, див.: A. Gleń, Między autobiografią a przypowieścią. Glosa o paru tajemnicach „Domu, snu i gier dziecięcych” Juliana Kornhausera, „Autobiografia” 2017, № 2. Сам автор «Дому, сну і дитячих ігор» визнавав, що в цій книжці «стираються різниці між сном, мрією і дійсністю. […] Пишучи [цю книжку], я хотів посваритися сам із собою: шукати коріння, говорити про свою крихку ідентичність, а водночас створити собі альтернативний світ, якого не існує […]». – „Świat przedstawiony”…, с. 15. [4]. 

Після закінчення загальноосвітнього ліцею (випускником якого роком раніше був також Адам Загаєвський), Юліан поїхав здобувати вищу освіту до Кракова. Закінчивши слов’янську філологію (за спеціалізацією сербська та хорватська мова і література) в Ягеллонському університеті, він назавше пов’язав своє життя з королівським градом. Відразу після закінчення магістратури (1970) здобув посаду асистента в Інституті слов’янської філології. З цією інституцією пов’язаний і досі (пройшов усі щаблі наукового зростання – до посади професора, яку дістав у кінці 1990-х рр). Його наукові зацікавлення йшли в парі з перекладацькою діяльністю, Юліан Корнхаузер – знаний і цінований перекладач сербської та хорватської поезії. Поетичний дебют молодого автора відбувся на сторінках журналу «Поезія» (твори «Відвертання  саду», «Батько») та в альманасі «Іскри» (вірш «Никифор») 1967 року. 

Він був співзасновником і членом поетичної групи «Teraz» («Тепер», 1968 –1975), яка діяла при клубі «Під ящурами» і стала, разом із познанськими „Próbami” («Спробами»), однією з найважливіших у русі Нової хвилі в ПольщіНа тему виникнення, історії та досвіду покоління ’68 написано вже багато важливих досліджень, у яких здійснено спроби з різних перспектив висвітлити діяльність представників цієї генерації. Див.. наприклад: L. Burska, Awangarda i inne złudzenia. O pokoleniu ’68 w Polsce, Gdańsk 2012. [5]. Поруч із Юліаном Корнхаузером її членами були, зокрема, Адам Загаєвський, Станіслав Стабро, Єжи Кронхольд, Єжи Пйонтковський, Віт Яворський. 

У 1972 році Корнхаузер брав участь у розробці концепції програми часопису незалежної інтелігенції «Молода культура», який, утім, не вийшов друком через політичне втручання. Того самого року побачила світ його дебютна поетична збірка «Настане свято і для ледачих» («Іскри», Варшава), а через рік Юліан Корнхаузер за власний кошт випустив один із перших польських самвидавів (публікацію, видану поза цензурою, що складалася з творів, попередньо не допущених до друку апаратом партійного контролю) з назвою «Убивство». 1974 року, спільно з Адамом Загаєвським, видав важливу книжку покоління Нової хвилі – збірку критичних нарисів, що була своєрідним світоглядно-естетичним маніфестом краківського крила (як називали групу «Teпер») Нової хвилі, з назвою «Світ непредставлений». Наступного року Корнхаузера  відзначили однією з найпрестижніших літературних премій – Нагородою фонду ім. Костельських. 

Із середини 1960-х – Корнхаузер постійно присутній на шпальтах найважливіших культурних і літературних часописів Польщі («Поезія» [«Poezja»] – з 1967 року, «Літературне життя» [«Życie Literackie»] – особливо в 1968–1971 рр., «Студент» [«Student»] – 1966–1976 рр. ). Упродовж 1973–1974 рр був членом редакції «Нове вираження» [«Nowy Wyraz»], працював співредактором журналу «Часопис» [«Pismo»]. 1973 року вступив до Спілки польських письменників [Związek Literatów Polskich] (був її членом до часу розпуску в 1983 р.). У грудні 1975 року став підписантом відомого «Відкритого листа до влади 59», в якому висловлювався протест стосовно планованих змін до Конституції ПНР – запису щодо керівної ролі партії ПОРП і союзу із СРСР, за що підпав під цензорську заборону видаватися, яка діяла до кінця 1977 року. 

У 1981 році перебував у Сполучених Штатах на стипендії для польських письменників (очевидно, тоді познайомився ближче з творчістю американських об’єктивістів – Чарльза Резнікова і Вільяма Карлоса Вільямса, які значно вплинули на його пізнішу поезію). Після запровадження воєнного стану, з 13-го до 24 грудня 1981 р., був інтернований (відлуння цього знаходимо в прозовому творі «Святвечір» [«Wigilia»] та у вірші «Невидиме» [«Niewidzialność»] із останньої, як на тепер, збірки поета з назвою «Оригамі»). 1986 року перебував у Західному Берліні на стипендії (DAAD-Berliner Künstlerprogramm).  

Після трансформації устрою 1989 року Юліан Корнхаузер співпрацював, зокрема, з «Літературою у світі» (де публікував поезії, перекладені з сербської та хорватської мов), із щоквартальником «Порубіжжя» [«Kresy»], з «Літературною декадою»  [«Dekadа Literackа»], із «Загальним тижневиком» [«Tygodnik Powszechny»] «Газетою виборчою» [«Gazetа Wyborczа»] та із «НаГолосом» [«NaGłos»]. Від початку заснування «Художнього щоквартальника» [«Kwartalnik Artystycznу»] належав до його  редколегії. У 1998–2006 роках співпрацював з Інститутом польської філології Опольського університету, керуючи науковими роботами Кафедри слов’янської філології. У перші роки XXI століття виконував функції віцеголови Ради польської мови при Президії ПАН. 

З 1991-го дo 2007 рр Юліан Корнхаузер вів записки з подорожей. Завдяки зусиллям сина поета, Якуба, їх вичитали, набрали та опублікували за назвою «Мабуть, я вже зовсім не здатен до поїздок. Подорожні чернетки». Вони містять майже весь щоденник письменника у формі нарисів і нотаток різного обсягу й тематики (звіти про подорожі, описи зустрічей із письменниками, враження від поетичних вечорів та культурних заходів, у яких сам автор брав участь), що є індивідуальним свідченням літературного життя в Польщі й за кордоном.  

Корнхаузер належить до Товариства польських письменників [Stowarzyszenie Pisarzy Polskich]. Із 2008 р., через нещасний випадок, вимушено усунений із активного творчого та професійного життя. 

Літературні нагороди 

З-поміж важливіших відзнак Юліана Корнхаузера варто назвати: 

Поетичну нагороду ім. Анджея Бурси (Nagroda Poetycka im. Andrzeja Bursy (1981);  

Європейську літературну нагороду (Europejska Nagroda Literacka (Югославія, 1989);  

Нагороду Товариства польських перекладачів (Nagroda Stowarzyszenia Tłumaczy Polskich (1997);  

Нагороду столичного королівського міста Кракова (Nagroda Stołecznego Królewskiego Miasta Krakowa (1998);  

Нагороду Орла Яна Карського (Nagroda Orła Jana Karskiego (2015);  

Поетичну нагороду Сілезіуса за увесь поетичний доробок (Nagroda Poetycka Silesiusza za całokształt dorobku poetyckiego (2016);  

Міжнародну нагороду Балатону (Międzynarodowa Nagroda Balatonu (2016).