Посестри. Часопис №92 / Стрітення

                                                   Борисові Гуменюку

 

Між нами, снігурами – ця зима

червоно-чорна – і її нема, –

ані снігів, з якими відступати,

ні тиші, що згорнулася в клубок,

чатуючи на кожен другий крок,

з яким бряжчать на грудях автомати.

 

І вже ніхто не знає, чи прийде

вона цієї ночі, – а чи день

її розкриє – сонячну, як рану, –

коли летять у вирій снігурі –

на північ, до пропащої зорі,

що цілу ніч кривавила з туману.

 

Один за одним – ніби й не зірки –

летять повільно, тихо, навпрошки, –

і сходить сніг як марево за ними.

І, тиснучи до серця автомат,

ти дивишся у небо – там зима

ще нездоланна, – але вже незрима…

 

15.02.2014