Посестри. Часопис №9 / Зоопарк часів «юрського» (воєнного) періоду

ЗООПАРК ЧАСІВ «ЮРСЬКОГО» (ВОЄННОГО) ПЕРІОДУ

79-й день війни з Росією – 13 травня.  Від Києва ворога відкинули вже давно, лиш інколи росіяни намагаються обстрілювати нас здаля балістичними ракетами. Цілять у «центри прийняття рішень», як вони заявляють. Та через свою криворукість, чи що, бомблять мирні об’єкти. Більшість ракет київська протиповітряна оборона збиває, але й уламки – штука неприємна, коли вони падають на голову.

У Київ повертаються ті, хто виїхав у західні регіони чи за кордон, переважно – до Польщі. Повертаються потроху посольства, які, отримавши дані своїх розвідок, виїхали ще до війни. Київ набуває ознак не просто тилового міста, а майже мирного. Де-не-де виникають автомобільні корки, черги на автозаправках. Це мені навіть у радість – після довгих тижнів незвичної порожнечі у величезному столичному місті.

Уже другий день, як розпочав роботу Київський зоопарк. Утім, квитки можна було купити через інтернет і раніше, авансом: їх почали продавати заздалегідь, за місяць, як у театр. Вирішую піти. Їду автобусом № 50 повз розбомблений басейн «Авангард» неподалік Бабиного Яру, де я хлоп’ям вчився колись плавати… Міркую, чи взагалі багато лишилося в зоопарку тварин? Яких саме? Бо було серед киян чимало розмов і обговорень у соцмережах щодо цього.

Справа в тому, що поблизу Київського зоопарку наприкінці лютого тривали активні бойові дії. Неподалік, біля метро «Берестейська», українці розгромили диверсійну групу росіян – танк та дві вантажівки з окупантами. Вони прорвалися з аеродрому в Гостомелі й заходилися штурмувати військову частину, як робили це в Криму: з наміром оточити і змусити наших військових скласти зброю. Та в Києві цей номер не пройшов… А в середині березня ракета зачепила горішні поверхи багатоповерхівки за якихось триста метрів від зоопарку. Ракети летіли в штаб Міністерства оборони України, який розташований на відстані усього 2 км.

Тому звідси деяких переляканих тварин евакуювали до Польщі. До зоопарку в Познані потрапило шість левів, шість тигрів, дві рисі, один африканський дикий собака, кілька мавпочок. Караван з тваринами їхав до Польщі кілька діб. Ця евакуація виявилася складною, бо трасу Київ – Житомир уже від початку війни контролювали російські зайди. При першій спробі виїхати «пересувний зоопарк» потрапив під обстріл, при другій – мирні звірі зіткнулися з російськими танками. За третім разом таки вибудували хитрий маршрут, щоб уникнути зустрічі з окупантами.

Чомусь саме Познань стала для тварин-біженців Меккою. Туди переправляли екзотичних представників фауни з кількох зоопарків України. Наприклад, із невеличкого райцентру, міста Мена на Чернігівщині, яке завжди пишалося своїм зоопарком, вивезли до Познані двох ведмедів. Там само дали притулок двом левам, евакуйованим із Харківщини. Це польське місто прихистило й сотні домашніх улюбленців, пересічних українських котів і собак, котрих зробила сиротами війна. Кажуть, що в Польщі їх прилаштовують у добрі руки через рекламу в масмедіях.

Біля входу до Київського зоопарку, де стоїть скульптура жирафа заввишки 15 метрів, зустрічаю кількох морських піхотинців. Багато військовослужбовців я побачив потім і біля вольєрів. Значно більше солдатів ходить зоопарком, ніж зазвичай можна зустріти в такому місці. Мабуть, для них вхід безкоштовний. А от дітей виявилося набагато менше, ніж зазвичай у такий ясний травневий день.

Так само сьогодні значно менше машин на парковці, ніж бувало біля зоопарку в мирні часи. Раніше навіть сперечалися, паркувалися уздовж проспекту чи в провулку, загороджуючи проїзд. Тепер тут машин обмаль.

Біля кас висить оголошення із мапою локацій найближчих укриттів, що знадобляться у випадку бомбардування. Час роботи поки що скорочено, пускають лише до 15.00. Беру квиток, питаю, як знайти тигрицю Далілу, що у квітні прибула до Київського зоопарку з харківського приватного Екопарку бізнесмена та філантропа Олександра Фельдмана. Я був там минулого літа. Враження чудове: багато тварин, що живуть майже в природних умовах – у чистому лісі, за окружною дорогою навколо міста. Однак коли російські окупанти підійшли впритул до Харкова, вони не пожаліли й Екопарк. Внаслідок постійних масованих обстрілів клітки та вольєри стали непридатними для життя тварин. Деяких із них стратили, якихось випустили в ліс, а деяких ніби навіть дозволили евакуювати, але при тому вбили й кількох волонтерів-зоозахисників, чия поведінка загарбникам не сподобалася.

Працівниці «КиївЗоо» розповідають мені, що тигриця приїхала в Київ змучена стресом унаслідок обстрілів, із ранами на тілі й облізлою шерстю. Нова мешканка столичного зоопарку поки що все ще перебуває на карантині під наглядом ветеринарів.  Випускають її у відкритий вольєр з пересторогами, коли немає відвідувачів. Але пообіцяли невдовзі зробити таблички біля тварин, яких привезли з інших зоопарків Сходу й Півдня: упродовж війни тут знайшли прихисток понад 140 евакуйованих тварин.

Зоопарк я знаю непогано, тож рушаю маршрутом, знайомим з дитинства. Ведмеді колись сиділи, як в’язні сумління, у тісних клітках, тепер на тому ж місці гуляють у просторому вольєрі за куленепробивним склом. Бегемотиха Лілі, здається, вже не боїться ані обстрілів, ані публіки. Врівноважено лежить біля свого басейну, іноді ворушить вухом.

Її сусід, індійський слон Хорос, під час найбільших обстрілів у березні вельми тривожився. Йому навіть давали заспокійливі ліки й антидепресанти. Директор зоопарку Кирило Трантін розповідав, що тоді біля слона встановлювали цілодобове чергування. Зараз, судячи з вигляду, настрій у Хороса бадьорий. Недарма ж кажуть: задоволений, як слон. Гуляє на вулиці, гріється на сонці, чеше хобот об колоди, які встановлено у його просторому вольєрі. Він – ще підліток, йому 17 років. Але в Німеччині для нього вже підібрали наречену, готують її переїзд на оглядини до Києва.

Мер Києва Віталій Кличко давно приятелює з директором берлінського зоопарку. Той задовго до війни консультував киян, не припинив допомагати й у ці часи. Тваринам-киянам регулярно привозять гуманітарну допомогу з Німеччини, а також із Польщі, Нідерландів, Чехії: гранульовані сухі корми, біодобавки, ветеринарні препарати і навіть спеціальне сіно для копитних. 

Третього березня, саме у розпал воєнних дій, у зоопарку народився лемур. Його назвали Байрактаром – на честь турецького бойового безпілотника, що добре себе показує в боях проти окупантів. Однак у матері лемура пропало молоко. І це ще півбіди, бо пелікани на пташиному озері під обстрілами взагалі подавили ті яйця, які висиджували.

Прогулюючись далі, бачу й незнайомих для мене тваринок. Ось кумедна капібара, або водяна свинка. Мешкає в Аргентині, Бразилії, Колумбії, Парагваї, Уругваї – у басейні річок Оріноко й Амазонки. Цю тваринку почали розводити українці, що емігрували ще під час Першої світової війни. Вони були здебільшого ревними греко-католиками, які визнають верховенство Папи Римського. А у XVI столітті католицька церква нібито віднесла капібару до статусу «риб», що дозволило їсти їхнє м’ясо у піст.

Згодом на  сайті Міністерства захисту довкілля України я знайшов таку інформацію: «Десятки парків і заповідників зазнали значної шкоди внаслідок російської агресії. Агресор веде або вів бойові дії на території 900 об’єктів природно-заповідного фонду площею 1,24 млн га». Ці об’єкти та їхні мешканці постраждали від російських агресорів по-різному. У зоопарк Миколаєва влучили два снаряди, але вони не розірвалися, і там ніхто не постраждав. Гірша доля спіткала зоопарк у Маріуполі. Спочатку повідомляли, що тамтешнім тваринам бракує води і їжі. Потім на початку травня радник мера міста Петро Андрющенко повідомив, що внаслідок обстрілів загинули 19 тварин: п’ять верблюдів, три лами, шість мавпочок, чотири страуси і леопард. Що сталося далі – невідомо, бо за Маріуполь ішли жорстокі бої, місто бомбардували. Російські ЗМІ писали, посилаючись на ветеринара Карена Даллакяна з Уралу, який побував у вже окупованому Маріуполі, що деякі тварини із зоопарку стали їжею для місцевого населення, яке голодувало під час блокади міста військами РФ.

А тут, у Київському зоопарку, затишно й квітуче. Розпустився бузок, магнолії, каштани. Кілька віслючків, олені, мавпи протягом страшної зими й весни скучили за людьми й спостерігають за нами з не меншою цікавістю, ніж ми за ними. Але в повітрі все ще стоїть тривога. Бо всі – не лише дорослі, а й навіть діти-кияни – знають, що в Україну приповзли із якогось хтонічного позачасся хижаки юрського періоду: танки-тиранозаври, літаки-археоптерикси, – холоднокровні рептилії, які прагнуть знищити наших тварин, нашу культуру, усіх нас.