Посестри. Часопис №62 / Життя

Чим є життя моє? Воно – як сни жорстокі,

Де холодом уб’є всі почуття високі;

Воно висотує жадання заповітні,

Гризуть, у грудях ниють дні одноманітні;

Застряг у горлі біль і серце геть іржою, –

Болить сльоза в очах, роз’ятрених журбою,

Вже думка обезкрилена вогнем не бризне;

Запоною сльота глуха над нею висне, –

Однак було, що згадки вирували з шалом,

Тепер мене отруйна пам’ять коле жалом.

О, інший сон життя мого веснянокрилий!

Дерзання і пориви у розповні сили...

Тепло чуттів ласкавих серце колисало,

Воно пісень жалібних, пестощів бажало,

І марило. Торкався ока ясний промінь,

Освітлював тоді лице захоплень пломінь,

Фантазій шати одягаючи прозорі,

І марились тоді в душі крилаті зорі.

Було так любо й солодко в часи ті давні,

Коли мені майбутнє снилося у травні,

Коли я бачив щастя в променях ранкових,

У квітах і росі, у сяйві барв казкових.