Посестри. Часопис №46 / «Дім починається там, де закінчується війна...

Дім починається там, де закінчується війна. 

Лютий бур'ян, щербатий одвірок, глечик без дна. 

Подорожника листя – до свіжого садна. 

Ось, бери і складай докупи, крихта до крихти. 

Ось тобі цей навсібіч розвіяний білий цвіт, 

ось тобі це сяйво ледь жевріюче з-під повік, 

ось тобі цей на шматки розкраяний чоловік, 

для якого ти – нагадування, що треба дихати. 

Пам'ять його поміж вами у ліжку лежить, як меч. 

Що в ньому переможе на ранок: любов чи смерть? 

Та в легені вривається дня невмолимий смерч – 

тимчасово всі рани підсихають і меншають. 

Тріщини оминаючи, ступаючи навпрошки, 

приручати хижого птаха, та не простягати руки. 

Жменя крупи – розсипані на чорне сукно зірки, 

поміж них місяцева хлібина – стигла і пещена 

Треба ж на щось молитися, чим вона не свята? 

Так за пальці тримаєтесь, поки скавчить сльота, 

так підтикаєте ковдру до теплого живота, 

так покриваєтесь інієм – змінюються пори року. 

Не відпускай його, поки скипає вода в ровах, 

поки всередині в нього роззброєння ще трива. 

Мовчки, щоб чутно було, як росте трава. 

Відстань долаючи, 

наближаючись 

крок за кроком.